Нещодавно на спеціальній конференції у швейцарському Лугано, де взяли участь представники понад 40 країн та 16 міжнародних організацій, влада презентувала План відновлення України. Він містить 850 проектів, які згруповано у 15 національних програм. Згідно з ним, планується освоїти 750 мільярдів доларів за 10 років.
Кожна національна програма має свій рівень пріоритетності з огляду на черговість фінансування. Всього передбачено три рівні пріоритетності: термінові програми (обсяг фінансування становить 50 мільярдів доларів протягом поточного року); програми відновлення (понад 300 мільярдів доларів протягом 2023 — 2025 років); програми модернізації (понад 400 мільярдів доларів протягом 2026 — 2032 років).
План відновлення — доволі амбітний. Але чи вдасться його вповні реалізувати, залежатиме не лише від західних партнерів, але і від проведених в Україні реформ.
— План передбачає не лише відновлення економіки, але і її докорінну модернізацію, — зауважує кандидат економічних наук Олександр Хмелевський. — Планується, що протягом наступних 10 років щорічні темпи зростання української економіки будуть становити 7%, що дасть змогу в 2032 році вийти на рівень ВВП 2021 року (сукупний ВВП торік становив 200 мільярдів доларів. — Авт.). Але, на жаль, представлений у Лугано документ важко назвати планом.
— Чому?
— Проекти, згадані у цій програмі, містять лише загальні наміри. Як їх будуть виконувати — не відомо. Не виділено пріоритетів, є мішанина проектів, які часто не стикуються одні з одними. Деякі проекти намагалися розробити попередні уряди. Наприклад, добудова двох енергоблоків Хмельницької АЕС, побудова заводу з виробництва ядерного палива та інші. Розглядав їх і нинішній уряд, проте жодних практичних кроків так і не було зроблено. Тому є великий сумнів, що їх вдасться реалізувати у нинішньому проекті. Звучать там й ідеї про розвиток машинобудування, поглиблення переробки сільськогосподарської продукції, вдосконалення продукції металургії. Все це чудово. Але повторюю: жодних пояснень, як саме це буде реалізовано, немає.
Є в проекті й ідеї, які можуть не сподобатися українському суспільству. Скажімо, планується продовжити скорочення мережі шкіл та лікувальних закладів. Уряд також планує завозити в Україну іноземних працівників, розвивати не українську культуру, а культурне різноманіття. Дуже дивним на тлі війни видається пропозиція про перехід на професіональну армію. Адже війна довела, що протистояти агресору можна лише завдяки загальній мобілізації, а вона неможлива без масового проходження військової служби. Як виглядає, головною метою представленого плану було вибити з іноземців гроші, а далі, як то кажуть, що буде, те й буде.
— Іноземні держави готові допомагати нам?
— Представники понад 40 країн засвідчили у Лугано, що будуть допомагати відновлювати нашу країну, — підписали відповідну декларацію. Це вже великий плюс, — каже Валерій Клочок, економічний та політичний експерт Growford Institute. — Наразі західні партнери не говорили про конкретні обсяги допомоги. Уряд, за словами Шмигаля, домовився на конференції про залучення лише близько 1,9 мільярда доларів на підтримку України. Ці кошти мають піти на фінансову підтримку, розвиток аграрного сектору, на підготовку до опалювального сезону та на розвиток проектів цифрової трансформації. Найімовірніше, це просто планова допомога для України.
Також багато країн уже зголосилися допомагати відновлювати окремі українські міста, як-от Німеччина — Чернігів, Канада — Суми, США і Туреччина — Харків, Чехія, Фінляндія та Швеція — Луганськ, Бельгія — Миколаїв, Швеція та Нідерланди — Херсон, Швейцарія — Одесу, Норвегія — Кропивницький, Австрія — Запоріжжя, Польща та Італія — Донецьк. Йдеться про безповоротну фінансову допомога від цих країн. Тому, певен, що Україна не залишиться сам на сам зі своєю бідою.
— Але, мабуть, ніхто не даватиме гроші просто так. Без реформ тут неможливо обійтися, чи не так?
— Так, на конференції наші західні партнери акцентували увагу на проведенні широких реформ в Україні насамперед для більшої прозорості й на боротьбі з корупцією. На мою думку, виконання вимог статусу кандидата на членство в ЄС і реалізація програми у Лугано — речі взаємопов’язані.
— Якими можуть бути джерела фінансування для відновлення країни?
— Програма відновлення передбачає три ключові джерела фінансування. По-перше, партнерські гранти ($250 — 300 млрд). Ці кошти буде спрямовано на першочергові потреби, з них фінансуватимуть оборону, частину бюджетних видатків, пов’язаних з надзвичайним станом, відновленням житла та інших об’єктів. По-друге, кредити партнерів ($200 — 300 млрд). З них профінансують модернізацію інфраструктури, енергетичні проекти, підтримку фінансової системи. По-третє, приватні інвестиції ($250 млрд). Вони профінансують інфраструктурні проекти, сектори з доданою вартістю.
— Україна розраховує також на російські гроші, зокрема на валютні резерви центробанку рф та активи громадян росії, які потрапили під санкції США, ЄС та інших країн. Чи вдасться скористатись цим джерелом фінансування?
● О. Хмелевський:
— Прем’єр-міністр Денис Шмигаль у своїй заяві також виділив як джерело фінансування заблоковані російські активи, проте в самому плані про це нічого не сказано (за різними оцінками, заморожені активи рф становлять від 300 до 500 мільярдів доларів. — Авт.). Відомо, що сама росія виступає категорично проти стягнення її активів та сплати будь-яких контрибуцій.
Сама росія виступає категорично проти стягнення її активів та сплати будь-яких контрибуцій.
— Хто мав би контролювати витрати на відновлення країни — наша влада чи західні партнери, які даватимуть кошти?
— План щодо відбудови та модернізації української економіки має розробляти і втілювати українська влада. Вона ж повинна забезпечувати фінансування і контролювати хід виконання робіт. Якщо мова про приватні інвестиції, то вкладати кошти будуть безпосередньо приватні інвестори. Щодо міжнародних грантів і кредитів, то тут контроль за використанням коштів здійснюватимуть відповідні міжнародні фінансові організації.
— Коли варто розпочинати відновлення України — після закінчення війни чи вже нині?
— На мою думку, це треба робити негайно. Для забезпечення фронту та цивільного населення мають відновлюватись дороги, мости, залізнична інфраструктура. Населені пункти повинні бути забезпечені енерго-, водо-, газо- і теплопостачанням. Зруйновано тисячі житлових будинків, лікарні, школи. Людям просто немає де жити. Тому потрібно розпочинати відбудову цих об’єктів, попри те, що війна триває. Також мають відновлюватись підприємства, які відіграють важливу роль в економіці країни. Робити це доведеться поки що переважно за рахунок власних ресурсів, не чекаючи міжнародної допомоги.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також текст про те, як медики на війні ризикують власним життям, аби врятувати інших
