Херсон та частина міст і сіл області оговтуються від окупації росіян. Проте сотні цивільних українців, які мешкали на раніше захоплених територіях, досі залишаються у полоні. Серед них — місцеві очільники громад, які не погодились співпрацювати із загарбниками. Цей текст — саме про тих людей, які не зрадили Батьківщину.
Наразі офіційно відомо про чотирьох очільників громад, яких викрали рашисти за проукраїнську позицію — це Голопристанський міський голова Олександр Бабич, Хрестівський сільський голова Сергій Хільченко, Горностаївський селищний голова Дмитро Ляхно та голова Верхньорогачицької селищної ради Світлана Коротун.
...44-річний голова Горностаївської ОТГ Дмитро Ляхно залишився з громадою, відмовившись виїжджати з міста, хоча чудово розумів, наскільки небезпечне таке рішення.
“З першого ж дня ми з поліцейськими, які залишились, розробили графік чергування вулицями, аби уникнути мародерства, — розповідає Олена Ляхно, дружина. — Коли ж почались проблеми з продуктами, мій Дмитро домовлявся з фермерами про постачання їжі, організував переправу човнами через Дніпро, який протікає територією нашої громади, необхідних харчів для мешканців. А щовечора проводив прямі ефіри через соцмережі, інформуючи мешканців про стан справ. І наголошуючи на тому, що Херсонщина — це Україна”.
1 серпня у Дмитра Ляхна був день народження. А вже 3 серпня...
“Вранці 3 серпня до нашого дому увірвалися озброєні рашисти в балаклавах, — пригадує жінка. — Наказали лягти на підлогу. До Дмитра приставили автомат. Я благала їх зупинитися, бо ж у ліжечку спала наша молодша 3-річна дитина... Вони відповіли: “Ви наших дітей не жалієте, тому ми не будемо жаліти ваших”.
З будинку винесли документи, банківські картки, гроші, телефони, а також ключі від машини та від сейфу, в якому знайшли мисливську рушницю. Чоловіка побили. Тоді одягнули йому на голову шапку, аби Діма нічого не бачив, і забрали”.
Олена Ляхно каже, що чоловіка допитували про проукраїнські мітинги та про двох старших дітей від попереднього шлюбу, які живуть на підконтрольній Україні території та за кордоном і не приховують свою патріотичну позицію.
“Росіяни двічі пропонували Дмитрові співпрацю. Він категорично відмовлявся. Третій раз заявили: “Якщо не будеш з нами співпрацювати — підеш “на підвал”. Так і сталося, — каже Олена Ляхно. — Наскільки мені відомо, тепер чоловіка тримають у комендатурі тамтешньої поліції. Люди, які виходили з полону, розповідали, що бачили його — змарнілого, пристебнутого наручниками до батареї...”
Люди, які виходили з полону, розповідали, що бачили його — змарнілого, пристебнутого наручниками до батареї...
Днями Олена отримала відповідь від Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, до якого вона зверталась. Жінці повідомили, що її чоловік — у списках полонених. “Та коли ми нарешті зустрінемось — невідомо, — ледь стримує сльози жінка. — Я дуже вірю, що мій Дмитро все витримає і повернеться додому”.
“ПАМ’ЯТАЮ, ЯК ВІН ОБІЙНЯВ НАС НАОСТАНОК...”
54-річний Олександр Бабич перебуває у полоні з 28 березня. Місто Гола Пристань, яке він очолює, — за одинадцять кілометрів від Херсона.
“Чоловік уперше був обраний на посаду мера 2015 року, а вдруге — у 2020-му, — мовить Ольга Бабич, дружина. — 24 лютого він саме повертався з відрядження зі столиці, вибухи застали його в поїзді. Приїхавши зранку до Херсона, одразу вирушив до обласної військової адміністрації”.
Щодня Олександр Бабич записував відеозвернення у фейсбуці, аби розповісти мешканцям про ситуацію у місті. Створив громадські формування, які патрулювали Голу Пристань. Біля міськради організовував мирні проукраїнські мітинги.
Російські війська зайшли в Голу Пристань у середині березня. З першого ж дня почались викрадення людей. Одного дня приїхали за самим головою громади.
“Ми ж з дітьми виїхали з міста, адже загроза була дуже велика. Досі пам’ятаю той момент, як Саша обійняв нас наостанок, — пригадує жінка. — Згодом я ще встигла йому зателефонувати й повідомити, що з нами все добре. А зранку 28 березня зв’язок зник...
Знаю, що його вивезли з міськради білим бусом із тонованими вікнами в напрямку Скадовська. Нині ж чоловік перебуває у Сімферопольському СІЗО №2. Ми намагалися відправити туди передачу, але нам відмовили. Продовжуємо боротись та чекати Олександра...”.
