Вторговані за іграшки гроші Людмила Янковська спрямовує на потреби війська — закупівлю машин, дронів, приладів нічного бачення, систем РЕБ.
Уміння в’язати спицями й гачком жінка перейняла від дядькової дружини. У важкі 1990-ті роки воно їй стало у пригоді. Коли грошей на новий одяг було катма, власноруч в’язала для дітей речі. Певний час пані Людмила навіть працювала в ательє в’язальницею. А далі аж 38 років трудилася на заводі “Електротермометрія” комірницею. Хоча лучанка давно на пенсії, нині ще працює — прибирає в одному з луцьких закладів середньої освіти. Каже, що робота їй подобається, бо любить чистоту і порядок, а ще — спілкуватися з дітьми.
Пані Людмила має дві доньки й шестеро онуків. “Власне, для онуків я почала в’язати іграшки. Першою була лялька для маленької Єлизавети. А десять років тому вихователька дитсадка, який відвідувала інша онучка Діана, попросила створити маленькі ляльки для пальчикового театру”, — розповідає співрозмовниця. Було непросто, але їй все вдалося. Згодом майстриня-самоук подарувала дитсадку ще чимало ляльок.
Волонтерити Людмила Янковська почала ще в 2011 році. Разом з активістами зі спільноти “Волонтери Волині з добром у серці” допомагала хворим дітям, з 2014-го — готувала харчі для воїнів. Коли почалося повномасштабне вторгнення, волонтери на ярмарках при храмах продавали смаколики та речі, зроблені руками вправних майстринь. А гроші спрямовували, щоб закрити різні потреби наших захисників. “Я в’язала невеличкі іграшки — бойових котиків, собачок Патронів, гусиків-обіймусиків, брелоки”, — ділиться пані Людмила.
Нитки майстриня купує за власні гроші. Бере акрилові, плюшеві та бавовняні. “На схеми вже й не дивлюся, бо багато чого знаю напам’ять, жодних складних візерунків не використовую, — пояснює волонтерка. — Найменші роботи — 5 — 6-сантиметрові сердечка, рибки і гарбузики. Два останні кріплю до брелоків. Найбільші — коти, гуси і зайці, які заввишки 20 — 25 сантиметрів. Маю і так звані календарні колекції. Це ялинкові новорічно-різдвяні прикраси, в’язані писанки до Великодня, осінні іграшки у формі овочів та квіти. Роблю й восьминіжок — для передчасно народжених діток”.
За один день майстриня може зв’язати одну-чотири іграшки. Кількість залежить від складності виробу та розмірів. До речі, в пакунки, які відправляють на фронт, луцькі волонтери часто кладуть для воїнів Людмилині сердечка у барвах національного прапора. Загалом від початку повномасштабного вторгнення майстриня зв’язала вже понад тисячу іграшок. “Не вважаю себе професіоналкою, в’язання для мене — це радше стан душі. І дуже тішуся, що можу хоч у такий спосіб допомагати нашим воїнам”, — підсумовує.
