У перші дні війни вони покинули дім, сім’ї, роботу і пішли захищати свою країну. Але тепер перебувають на межі виживання. Якщо військовий дістав поранення чи травму і не може виконувати бойових завдань, він опиняється... поза штатом, отримуючи грошове забезпечення у розмірі 500 — 700 гривень на місяць.
...До повномасштабного вторгнення 34-річний Владислав Вишневецький, солдат 81-ї окремої аеромобільної бригади, не служив в армії через стан здоров’я. Однак, належачи до громадського об’єднання “Єдність та братерство”, від 2015 року проходив тренінги з тактичної медицини та вишколи.
“Ми готувались до повномасштабного вторгнення, хоч і до останку сподівались, що цього не станеться, — каже Владислав. — 24 лютого о 5-й ранку мені зателефонував друг і сказав: “Почалося”. Ми вивезли свої сім’ї у безпечне місце і вже близько 9-ї години були у військовій частині”.
Владислав воював на Запорізькому напрямку, а також поблизу міста Часів Яр, що в Бахмутському районі, далі — на кордоні між Луганською і Донецькою областями, неподалік Лисичанська, де його поранили.
“Під час танкового обстрілу наших позицій я зазнав важкого поранення — вогнепального перелому стегнової кістки зі значним дефектом м’яких тканин. Це сталося 12 липня 2022 року. Відтоді я проходжу лікування та реабілітацію, — розповідає військовослужбовець. — Після основного оперативного втручання мені дали кілька відпусток по 30 днів, а від 3 листопада 2022 року я перебуваю поза штатом військової частини.
Приблизно ще два місяці після поранення я отримував зарплату в повному розмірі. Однак потім вона ставала щораз меншою. Наприклад, чотири місяці тому я отримав 650 гривень, а останні три місяці мені виплачують по 522 гривні на місяць. Я читав, що на весь період лікування має зберігатися виплата 100 тисяч гривень, але я таких грошей не бачив. Так — лікування, реабілітація безплатні, але препарати, які я був вимушений приймати через нейропатичний біль, мені ніхто не видавав. Бували періоди, коли я витрачав на ліки 1500 гривень щотижня”.
Військовослужбовець найняв адвоката, який планує подати запит командиру військової частини, до якої прикріплений Владислав Вишневецький.
“Якщо впродовж місяця не буде відповіді, то це автоматично означатиме, що командир ігнорує запит, — пояснює військовий. — Після цього писатимемо запит командуванню десантно-штурмових військ. Якщо й там не дадуть відповіді впродовж місяця, тоді на підставі запитів подаватимемо до суду. Можливо, суд допоможе організувати перевірку у військовій частині”.
Після поранення Владислава визнано непридатним до військової служби, з переглядом через 6 місяців. Термін спливає 23 травня.
До повномасштабного вторгнення чоловік працював у кузні, виготовляв ножі. Нині працювати на повну силу в нього немає змоги. Він досі не відчуває половини ноги. Однак навіть під час лікування та реабілітації чоловік змушений зціпити зуби й працювати, щоб якось вижити.
“Мій заробіток напряму залежить від того, що я зроблю. До війни мені вдавалось заробити приблизно тисячу доларів на місяць. За весь період лікування та отримування кількох сотень гривень зарплати я вже витратив усі свої збереження. Позичати в друзів чи рідних не хочеться, але заробляти на життя між лікуванням і реабілітацією майже неможливо”.
Владислав каже, що законодавство потрібно змінювати.
“Люди, які покинули свої сім’ї, залишили роботу, втратили на війні своє здоров’я, заслуговують на справедливість. Одна справа, якби не було грошей, але мільярди доларів вливаються у країну, — міркує чоловік. — Бачив тендер, що на популяризацію ЄС в Україні виділять 4 мільйони гривень. Це що? Через таку несправедливість у нас, щиро кажучи, “підгорає”.
У всіх воюючих країнах гроші скеровуються насамперед на перемогу, на військових. Економити й думати, що ці поранені люди не зможуть за себе постояти — помилково! У мене виникає почуття ненависті й запитання — а за яку країну я воював і тепер воюють мої побратими? Навіщо це все?”
А ЩО КАЖУТЬ ЮРИСТИ?
“Мені телефонують військові й питають, як вони мають вижити за 500 гривень на місяць? Що можна купити за ці гроші? 8 пачок цигарок? Таке грошове забезпечення можна розцінювати як диверсію в ЗСУ, — вважає Юрій Айвазян, адвокат. — Військовослужбовці, які отримали поранення чи травму і не можуть продовжувати воювати, опинились у глухому куті. Адже немає підстав для їхнього звільнення, а воювати вони не можуть через стан здоров’я. Це абсурдна ситуація”.
Адвокат наголошує, що військовослужбовців, які отримали поранення у зоні бойових дій, незаконно позбавляють передбаченого законом грошового забезпечення, пільг, соціальних гарантій.
“Грошове забезпечення залежить від посади, звання і коливається у межах до 20 тисяч гривень, — каже Юрій Айвазян. — Під час лікування за пораненими має зберігатися виплата грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000 гривень на місяць. Також бійці повинні отримувати матеріальну допомогу для розв’язання соціально-побутових питань. Тобто військовослужбовцям повинні або виплачувати ці кошти, або визнавати їх непридатними до військової служби й звільняти з армії”.
За словами адвоката, вочевидь, практику виведення поранених військових поза штат командири частин “запозичили” із законодавства про працю. “Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2008 №105/13/116- 08: “позаштатний працівник — це вільний працівник (самозайнята особа), що виконує разове замовлення або тимчасову роботу без зарахування до штату підприємства (компанії)”. Для того, щоб вивести цивільного працівника поза штат, треба провести скорочення штату. Згідно зі статтею 49 (прим. 2) Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Також видається наказ про внесення змін до штатного розкладу”, — пояснює адвокат.
