У Катарі наша спортсменка виборола золоту медаль, стрибнувши у висоту на 196 сантиметрів.
На момент перемоги українці виповнилося 17 років і 226 днів — серед учасниць змагань вона була наймолодшою.
Досі таким юним перемагати не вдавалось.
— Зізнаюся, про медаль я і не мріяла, — каже “Експресу” Ярослава. — Аж раптом — золото. Цю звитягу запам’ятаю назавжди. Як і спеку, в яку довелося змагатися. У Катарі вдень температура повітря перевищувала 40 градусів за Цельсієм, а ввечері — 30 градусів.
— За перемогу ви отримали десять тисяч доларів. На що витратите гроші?
— Мені ще не заплатили жодної копійки. Отримаю рекордні в моїй кар’єрі призові — тоді визначуся.
— Давно вам платять за успіхи в спорті?
— У 15 років я потрапила в штат збірної України й отримала свою першу зарплату. Це була велика подія. Запросила в ресторан батьків та сестру, оплатила вечерю. До речі, саме сестра привела мене, семирічну, на легку атлетику. Вона старша від мене на вісім років і також займалася стрибками. Тато свого часу веслував на байдарках.
І ось у 17 років можу похвалитися тим, що заробляю більше, ніж вони. А ще вважаю своїм успіхом те, що маю можливість мандрувати світом. Дверцята холодильника заліплені сувенірними магнітиками з міст, у яких встигла побувати.
— Багато тренуєтесь? Маєте обмеження у раціоні?
— Півтори чи дві години на день — і вільна. Обмежень у харчуванні не маю. Стараюся уникати фаст-фуду, якнайменше споживаю жирного. А загалом їм усе, що мені смакує, — зокрема, солодощі. Вважаю міфом те, що солодке негативно впливає на кар’єру спортсмена.
Єдине випробування для мене — розлука зі сім’єю, адже тренуюся не лише в Україні, але й в Туреччині та інших країнах. Та коли повертаюся додому, то надолужую втрачене.
Мій пріоритет у житті — спортивна кар’єра. Мрію продовжувати літати, як пташка. Наразі я перелетіла за 196 сантиметрів і роблю все для того, щоб летіти ще вище.
Радимо також прочитати про закулісні подробиці тріумфу українки на Краківському марафоні
