Турнір The Shaw Classic відбувався в американському Ловленді (штат Колорадо). Українська силачка заробила найбільшу кількість балів за сумою всіх вправ — 67. На п’єдесталі компанію українській стронгвумен склали дві представниці Канади: Саманта Белв’ю (63) та Меліса Пікок (60).
“Я приїхала на змагання дуже добре підготовленою, — розповідає Ольга Лящук. — Відчувала, що маю багато сили. Але під час турніру зрозуміла, що суперниці з Канади не слабші. Тож вирішила перемогти їх не лише силою, а й розумом. Мені вдалося тактично грамотно виступити і діяти обережно з огляду на біль у плечі”.
У США Ольга Лящук удруге в кар’єрі виборола титул найсильнішої жінки планети. “Цей успіх особливий, бо здобула його після важких викликів, які спричинила війна, — каже спортсменка. — Я народилася у Донецьку і у 2008 році переїхала до Києва. На жаль, моя родина зосталася в окупованому рідному місті, бо фізично не готова до переїзду. Бабця у нас прикута до ліжка, а мама також не зовсім здорова. За декілька днів до початку повномасштабного вторгнення я відправила родичам на медикаменти майже всі свої гроші. 24 лютого прокинулася від вибухів і повинна була вирушати на турнір до США. Та раптом менеджер каже, що спонсори відмовляються далі співпрацювати, тож я залишилася без копійки. Допомогу мені запропонували суперниці з Британії, Норвегії, США та інших країн, з якими змагаємося на турнірах. Вони зібрали кошти на мій авіапереліт до США, де 1 березня у мене були змагання”.
За словами Ольги Лящук, під час турніру один із рефері запропонував їй пожити у його будинку задармо. “Вони навіть забезпечили мене харчуванням і надали можливість тренуватися, — розповідає найсильніша жінка планети. — Біля будинку була мініферма, я доглядала курчат та інших тварин. Раз на тиждень американська родина запрошувала мене в ресторан, загалом зробила все для того, щоб я почувалась як удома. А коли ці люди подарували мені 3000 доларів на кишенькові витрати, навіть розплакалася. Згодом один зі стронгменів Молдови запропонував переїзд та добротні умови для тренування. Після цього я влаштувалася на роботу в спортзал і можу займатися улюбленою справою”.
Ольга Лящук мріє повернутися до українського Донецька. “Знаю, що моїй родині там важко, — каже спортсменка. — Нема світла, нема води. Доводиться ходити по воду на сусідню вулицю. Але мрію, що війна скоро закінчиться і що зможу повернутися до Донецька, щоб під синьо-жовтим прапором продовжити виступи. Моя позиція чітка: Росія — агресорка, яка має багато своєї території, але вторгнулася на українську землю і вбиває мирних людей. Вірю, що ворога ми проженемо, я повернуся до рідного міста і зможу нарешті вперше відвідати могилу батька, який помер у 2017 році”.