Це друга для нашої жіночої рапіри командна нагорода в історії Кубка світу. Навесні в Гонконгу підопічні Ольги Лелейко вибороли бронзу. А тепер у їх активі й срібна медаль. На другу сходинку п’єдесталу, під час турніру, який відбувся у Тунісі, зійшли Дарія Миронюк, Аліна Полозюк, Ольга Сопіт і Катерина Буденко.
На цьому етапі Кубка світу “синьо-жовті” стартували під дев’ятим номером посіву. Фехтувати в 1/8 фіналу довелось з командою Угорщини, яку українки здолали 45:38. У чвертьфіналі на нас чекали лідери світового рейтингу — збірна Італії. Більшу частину поєдинку наші дівчата лідирували, боротьба йшла укол в укол і в підсумку — перемога (45:43).
Не менш драматичним був півфінал проти топзбірної Франції. Після двох сутичок українки поступались 34:26. Здавалось, що все втрачено, але Сопіт і Полозюк виграли вирішальні партії у кращих традиціях Ольги Харлан. Дівчата зробили фінальний рахунок 41:39 на нашу користь і принесли Україні історичний фінал.
Вирішальна сутичка проти Японії проходила за попередніми сценаріями. Українки поступались після половини матчу 17:22 та в другій частині почали надолужувати. Але японки виявилися сильнішими й здобули перемогу (39:41).
— Ми вже давно мали б вийти на такі результати, маю на увазі “срібло”. Але дівчатам бракувало впевненості у собі, — каже головна тренерка збірної України з рапіри Ольга Лелейко. — Вони сильні, але було побоювання суперника, яке постійно сковувало. Нарешті нам вдалося впоратись з цим хвилюванням.
— Оця впевненість з’явилася ще перед Кубком світу чи вже під час змагань?
— Я постійно говорю своїм дівчатам, що не треба боятись суперниць. Першими нашими опонентками були угорки. Чесно кажучи, дуже їх не хотіли, бо це міцна команда. І поєдинок це підтвердив. Ми йшли укол в укол і лише наприкінці дотиснули угорок з комфортною різницею. Власне тоді дівчата повірили в себе. Але далі нам попалась команда Італії — лідер світового рейтингу. Ми з ними фехтували у Гонконгу, програли, але добряче їх тоді пощипали. До Тунісу італійці не привезли двох своїх лідерок, натомість виставили двох новачків. Я казала своїм підопічним, що на них ми повинні робити результат. І це спрацювало.
У півфіналі зустрілися з французами. Це топзбірна, яка зі старту захопила ініціативу й пішла вперед. Ми їх стримували, вирішальне слово сказала Аліна Полозюк. Вона проявила характер, скоротила відставання, зрівняла рахунок і зрештою подарувала нам історичний фінал.
У вирішальному матчі дівчата грали з представницями Японії. Це доволі сильний, швидкий і незручний суперник. Японки із самого початку вирвалися вперед, повели в рахунку, тож мені довелося змінити тактику гри. І якось ми їх стримали. А потім за справу знову взялася Аліна. Вона так тисла на японок, що їхній тренер-француз постійно кричав, щоб ті не ризикували й відходили назад. Вони відверто нас боялись. Аліна робила все, що могла, але їй забракло часу й ми поступились з різницею у два уколи.
— Які премії отримають дівчата?
— Киянки нічого не отримають, бо столиця не має коштів на премії. Представники інших міст, як-от Миколаєва чи Львова, можуть розраховувати на якусь грошову винагороду. А організатори Кубка світу у Тунісі подарували дівчатам мішечок, у якому була... 50-грамова баночка меду. Смішно, правда ж? Ось такі у нас призи.
