Спочатку на п’єдестал зійшов Артем Балака, котрий виступав у ваговій категорії до 74 кілограмів. Відтак його успіх повторила Дарія Костеневич (до 57 кілограмів). Ну а найкращий результат показав Самір Мірзоєв, ставши віцечемпіоном у ваговій категорії до 58 кілограмів. На минулорічній континентальній першості U-21 він здобув бронзову медаль, а у жовтні цього року став бронзовим призером чемпіонату світу серед юніорів.
“Україна виступила достойно. Конкуренція була шалена, наші хлопці і дівчата боролися до останніх секунд, — каже Олег Опришко, особистий тренер бронзового призера Євро-2024 Артема Балаки. — Три медалі — це дуже хороший результат. Щодо Артема, то він уперше здобув медаль чемпіонату Європи серед молоді. Торік мій підопічний програв представнику Туреччини й вибув уже в першому раунді. А тепер ми святкуємо успіх”.
За словами тренера, медалі збірної цінні тим, що вони здобуті у важких умовах. “Ми їхали автобусом до Боснії та Герцеговини аж 35 годин, — провадить далі Олег Опришко. — Кордони, перевірки, тривала мандрівка нас обезсилили. Коли я прибув на турнір, то відчув неабияку втому. Подумав тоді: “А де ж спортсмени візьмуть сили, щоб боротися?” Але у Сараєві ми знайшли сауну, масаж, трохи відпочили”.
Андрій Радіонов, особистий тренер Дарії Костеневич, додає, що спортсмени з Харкова змушені були тренуватися у бомбосховищі. Адже росіяни постійно атакують місто ракетами, КАБами, шахедами. Також, за його словами, через повномасштабне вторгнення наша країна втратила чимало талантів. “Колись Харків був одноосібним лідером за кількістю тхеквондистів. Тепер на чемпіонаті України виступає приблизно по 500 представників Харкова і 500 — Києва, — зауважує Андрій Радіонов. — До початку вторгнення у нас працював 51 тренер, а тепер — лише дванадцять. Багато фахівців виїхали за кордон, багато воює, а деякі зникли безвісти”.
“А ми взагалі були змушені починати тренувальний процес з чистого аркуша, — додає Олег Опришко. — Коли Росія вторглася на Київщину, то тренування в Ірпіні довелося зупинити. А після звільнення міста вже не було й кому тренуватися. Щоправда, згодом деякі спортсмени повернулися, але небагато, десь 20 із 150. І вони теж нині тренуються в умовах постійного стресу. Наприклад, коли ми вирушали на Євро, то РФ запустила “Кинджали” по столиці, тож покидали місто під звухи вибухів. А як повернулися, то на самому в’їзді до Києва нас “зустріли” шахеди. І в таких умовах ми ще й спромоглися здобути медалі”.
