Одну золоту й одну бронзову медалі здобув лідер збірної України з гірськолижного спорту Іван Ковбаснюк на міжнародних перегонах FIS в італійському Кортіна д’Ампеццо. У першому турнірі зі швидкісного спуску 30-річний спортсмен із Закарпаття показав третій результат за сумою двох заїздів, поступившись 0,58 секунди переможцю, шведу Олле Халіну, та срібному призеру — італійцю Лоренцо Вінченці (0,22 секунди). А в другий день Іван Ковбаснюк показав найкращий результат, випередивши на 0,33 секунди Олле Халіна та бронзового призера Яна Віттвера зі Швейцарії (0,51 секунди).
“Усе відбулося так, як ми запланували, — поділився враженнями від тріумфу Іван Ковбаснюк. — Поталанило з погодою, яка була просто ідеальна: легенький вітерець, сонце, тиша і спокій. Також італійцям вдалося прокласти чудову трасу. Схил був гладкий, а покриття — тверде й льодяне. Це дозволило учасникам показати максимальні швидкості. Зазвичай на змаганнях подібного рівня ми розвиваємо швидкість від 120 до понад 140 кілометрів за годину”.
Іван Ковбаснюк розповідає, що гірськолижним спортом почав займатися одразу після того, як навчився ходити. “Я народився у селищі Ясіня, у серці карпатського гірськолижного спорту, і в мене не було іншого вибору, окрім лиж, — каже учасник двох Олімпійських ігор (2018, 2022 років). — Моя мама була тренеркою, тож поставила мене на лижі так рано, що я цього моменту не пам’ятаю. Вже в три роки добре вмів кататися, а в шестирічному віці почав брати участь у перших турнірах”.
Тимофій Єршов, старший тренер збірної України з гірськолижного спорту, впевнений: окрім досвіду, ще однією запорукою успіху Івана Ковбаснюка є те, що йому вдалося добре підготуватися до сезону. “Влітку ми працювали в закарпатському селі Кострина над фізичною підготовкою: багато бігали, каталися на велосипеді, займалися у тренажерному залі. А от на початку вересня нам вдалося потрапити до Чилі, яка у цей період має статус мекки світового гірськолижного спорту. Уся еліта у вересні та жовтні тренується саме в Чилі через чудові кліматичні та інфраструктурні умови. Дотепер ця країна була для нас недосяжною через шалені витрати — один день перебування спортсмена вартує приблизно 500 доларів. На щастя, цьогоріч чилійці пішли нам на фінансові поступки, тож ми мали можливість готуватися на чудових трикілометрових трасах на висоті 2000 метрів над рівнем моря, переймати навички сильних тренерів з Норвегії та США й отримувати спаринговий досвід. Щоправда, через сильний вітер і снігопад ми не виконали третини із запланованого, але все ж дуже задоволені результатами перебування у цій країні”, — каже Тимофій Єршов.
На наше питання, чи задоволені гірськолижники державним фінансуванням, тренер збірної відповів ось що: “А ми не маємо права нині багато вимагати від держави, бо в країні війна. Розуміємо, що гроші більше потрібні ЗСУ, аніж нам. Скажу більше. Майже все, що заробляємо, віддаємо армії. Також ми волонтеримо. Нам психологічно важко усвідомлювати, що ми тренуємося, а в цей момент хтось покладає за нас життя”.
“То лише з боку так виглядає, що наш вид спорту цікавий, захопливий і нагадує розвагу, — додає Іван Ковбаснюк. — Насправді ж треба багато працювати заради успіху. Лише чотири або п’ять годин на день витрачаю на підготовку лиж і стільки ж — на важкі тренування. Але це ніщо порівняно з тим, що роблять наші воїни на передовій. Мені аж незручно, що я змагаюся, а вони воюють, тому моя перемога — це вдячність захисникам. Підняття синьо-жовтого прапора в Італії — це подарунок нашим воїнам”.
