На турнірі, який відбувся у столиці Саудівської Аравії Ер-Ріяді, зібралася вся світова еліта.
Для українських рукоборців це був найважливіший старт сезону, до якого команда підійшла у всеозброєнні. Провела масштабну і якісну підготовку на Закарпатті, а до складу ввійшли тільки найсильніші та лише на запрошення сторони, яка приймала турнір. Адже Всесвітні ігри — змагання, рангом вищі від чемпіонату світу. Це аналог Олімпіади для неолімпійських видів спорту. І ще один крок до того, щоб армрестлінг зрештою став олімпійським видом спорту.
— Ви знаєте, я у своїй кар’єрі об’їздив увесь світ, але такої організації змагань ще не бачив, — каже срібний і бронзовий призер Всесвітніх ігор Вадим Стецюк. — Аравійці готувалися до цього турніру два місяці, витратили мільйони доларів. Нам оплатили все: переїзд, проживання, харчування. В аеропорту нас зустрічали стюарди, несли наші речі. Навіть коли ти йшов просто на сніданок чи обід, тебе супроводжував стюард, щоб ти ніде не заблукав. Там було більше тисячі осіб персоналу. Це щось неймовірне!
— На Ігри приїхали всі найсильніші?
— Саме так. Тут зібралися представники 27 країн. Конкуренція неймовірна. Нещодавно я виграв чемпіонат Європи. Там усе було легко і просто. А тут довелося працювати на максимумі. Добір атлетів був дуже якісний. Кожному можна було давати медаль.
— В України 14 нагород, з яких п’ять — золоті. Тренери задоволені таким результатом?
— Результат направду чудовий. Зрозуміло, що дехто хотів виступити ще краще, але для такого рівня все супер. Приміром, я був не проти взяти “золото”, але за декілька днів до вильоту в Саудівську Аравію у мене запалився ліктьовий суглоб на лівій руці. Лікоть напух, набралась рідина. Біль неймовірний. Діагностували бурсит. І я в такому стані боровся і здобув на ліву руку “срібло”, а на праву — “бронзу”. Якби не це, я б, імовірно, повернувся із “золотом”. От щойно вийшов від хірурга, мені відкачали гній з ліктя. Добре, що тепер пауза у змаганнях, є час підлікуватися.
— Як в умовах війни готувалися до цих Ігор?
— Все було на найвищому рівні. Нас, збірників, зібрали на Закарпатті у комплексі, де є все потрібне для підготовки армрестлерів. У країні, що воює, було б гріхом на щось скаржитись. І якісна підготовка дала хороший результат.