Микола Просторов здобув золоту медаль, а Дмитро Рожко — срібну. В індивідуальних жіночих змаганнях віце-чемпіонкою стала Софія Аларова. Також вона виборола бронзову нагороду в синхронних стрибках серед жінок у парі з Веронікою П’ятаковою.
“Ми дуже задоволені результатами, — каже Регіна Браїлова, виконувачка обов’язків старшого тренера збірної України зі стрибків на батуті. — Дорослі цілком виконали завдання. Ми би могли вибороти ще одну медаль, але Анні Довгольовій трішки не поталанило, бо вона посіла четверте місце. П’єдестал був дуже близько”.
Цікаво. Українські спортсмени почали досягати успіхів на міжнародній арені після того, як вирішили повернутися додому, відмовившись від тренувань за кордоном. “Яскравий приклад — Микола Просторов, — провадить далі тренерка. — Він родом із Херсона, в його квартиру було вороже влучання. Зрозуміло, що Микола вирішив поїхати за кордон. Два роки спортсмен жив і тренувався у Німеччині, де йому створили чудові умови. Але результату чомусь не було. Ми запропонували Миколі повернутися до України. У вересні він наважився на переїзд до Києва, забрав із собою дружину й маленьку дитину. І відразу результат прийшов: Микола посів п’яте місце на Кубку світу, а тепер тріумфував у Чехії”.
Тренерка збірної переконана: українці повинні тренуватися у рідних стінах, а не у світах. “У нас чудові умови для тренування, — каже Регіна Браїлова. — Перед Олімпійськими іграми ми закупили обладнання, можна працювати в Одесі, Дніпрі, Києві, Миколаєві. Ми зробили висновок, що кращі результати таки показують ті гімнасти, які тренуються в Україні. Вочевидь тому, що значно сильніші духом. Вони вміють долати перешкоди, бачать війну... Ті, що за кордоном, дещо розслаблені, мають надто комфортні умови, більше думають про себе, ніж про країну, і не цінують те, що їм дала держава”.
За словами Регіни Браїлововї, після невдач у рамках кваліфікації на Олімпійські ігри чимало українських спортсменів усе ж повернулися на рідні терени. “За кордоном залишилися лише Антон Давиденко й Дмитро Рожко, — зауважує тренерка. — Вони зосталися у німецькому Ганновері. Так, ми їх викликаємо в збірну, але динаміка результатів не вселяє оптимізму. Не факт, що наступного року вони виконають усі нормативи. Звісно, ми не маємо права змушувати спортсменів повертатися додому, бо все-таки тут війна. Вони бояться ракетних обстрілів, переживають, що їх заберуть воювати. А я переконую, що вони потрібні країні як спортсмени, а не як воїни. Кажу їм: якщо хочете досягати успіхів, то повертайтеся. Німецьким тренерам ви не потрібні, а ми зробимо все для того, щоб ви були успішними”.
