Це літо видалося дуже вдалим для наших спортсменів, що займаються водними видами. Вони наполегливо здобувають медалі.
93 МЕТРИ ВГЛИБ
Наталія Жаркова у Гондурасі на змаганнях із фридайвінгу пірнула у біластах на глибину 93 метри у Карибському морі — це світовий рекорд. Поставила вона і національний рекорд — у моноласті занурилася на глибину 102 метри. Досі жодному українцеві таке не вдавалося.
— Згідно з правилами, кожен учасник за день до змагання повідомляє суддів, на яку глибину хоче пірнути, — розповідає "Експресу" Наталія. — Ця процедура анонімна, щоби суперники не знали намірів одні одних. Я мала намір перевершити своє досягнення — 89 метрів. Готувалася в єгипетському Дахабі. В Україні багато глибоких водойм, але вода надто холодна для тренувань.
— Від чого найбільше залежав ваш успіх?
— Від правильного дихання. Я аж 3,26 хвилини перебувала під водою: 1,43 хвилини витратила на пірнання, решта — на підйом. Перед стартом дихала рівно, спокійно, щоб набрати кисню. А от після того, як випливла, дихала значно активніше, з акцентом на вдих, бо в цей момент тіло відчуває брак кисню. До речі, судді категорично забороняють 20 секунд після фінішу торкатися обличчям води, контролюють, щоб учасники не знепритомніли. За порушення протоколу можна отримати червону картку з анулюванням результату. У фридайвінгу неухильно дбають про безпеку учасників.
Наталія Жаркова
Нам також заборонено пірнати глибше, ніж заявляємо перед стартом. Організатори опускають трос на ту глибину, яку заявив учасник. Ми пристебнуті до троса спеціальним лайнером. На кінці висить тарілочка, що зупиняє карабін на заявленій глибині.
— Ви вважаєте свій вид спорту безпечним?
— Так, якщо пірнати розумно, то фридайвінг безпечний. Але ризики є. Найбільший — втрата притомності внаслідок гіпоксії. Таке стається найчастіше, коли спливаєш, на глибині менш ніж 10 метрів або вже на поверхні.
А от на великій глибині інші загрози. Наприклад, азотний наркоз — коли реакції людини вповільнюються унаслідок великого тиску.
Власне через це австрієць Герберт Ніцш набув кесонну хворобу під час рекордного занурення на 250 метрів у дисципліні “без обмежень”. Уповільнення реакції призвело до порушення плану занурення. Він “виплив” у лікарню з частковим паралічем. На щастя, нині Герберт відновився, знову пірнає та подорожує світом, даючи поради, як пірнати не треба.
— Яка ваша особиста мотивація?
— Я була професіональною плавчинею, але великих успіхів не досягла. Якось у басейні побачила інструктора з фридайвінгу. Спробувала свої сили. І от пірнаю вже десять років. Не шкодую. Фридайвінг розвиває силу, розум, тіло і дух.
НЕ ДИХАЙ!
Андрій Хветкевич на цих же змаганнях у Карибському морі поставив національний рекорд України та національний рекорд США, показавши четвертий результат в історії фридайвінгу. Затримавши дихання аж на 3 хвилини і 29 секунд, він у ластах опустився вздовж натягнутого троса на 97-метрову глибину. Перші декілька секунд на поверхні не розумів, що відбувається довкола. Знесилений браком кисню мозок не міг “увімкнутися”. Але вже за мить жестом показав, що все гаразд.“Це було чи не найважче занурення у моєму житті, — каже Андрій. — Критичний момент настає на останніх 10 — 15 метрах зворотного шляху. У легенях змінюється склад повітря, мозок думає, що повітря мало, і, захищаючи організм, “відключається”. Ти непритомнієш, але на дуже короткий час, бо насправді повітря ще є. Тому на пірнальника десь на 30-метровій глибині чекають помічники, які супроводжують його нагору. Вони стежать за змінами в роботі організму і готові будь-якої миті надати допомогу, зробити штучне дихання або на руках винести на поверхню.
Андрій Хветкевич
Головне правило — ніколи не пірнати самому. Якщо ти непритомнієш на глибині, а поруч нікого не буде — все, кінець. Тому я ніколи не тренуюся сам, лише з напарником. А на змаганнях ми прив’язані до катера тоненькою линвою. Якщо на глибині щось стається, тебе нею витягнуть на поверхню”.
НАШ ДІАМАНТ
А за цим успіхом Україна спостерігала у прямому ефірі: стрибуни у воду змагалися у Києві. І наша збірна зробила, можна сказати, неможливе: три золоті медалі й срібна забезпечили їй друге загальнокомандне місце на чемпіонаті Європи.
Мішаний дует у складі Станіслава Олефірчика та Вікторії Кесар узяв золото на триметровому трампліні. Софія Лискун перемогла на 10-метровій вишці, Олег Колодій здобув срібло на метровому трампліні. А в останній день змагань сталося неймовірне. На 10-метрову вишку вийшов 13-річний (!) Олексій Середа з Миколаєва. Після п’яти стрибків він захопив лідерство, а в шостій спробі став чемпіоном Європи. Наймолодшим в історії!
“Цей хлопчина вперше прийшов у басейн шестилітнім і за сім років зумів стати чемпіоном серед дорослих, — каже найтитулованіший український стрибун у воду Ілля Кваша. — Я тренувався з ним в одному басейні. Це унікум. Хлопчина відчуває повітря, відчуває оберти, все бачить під час стрибка. Я такого ще не зустрічав. Такі народжуються раз на сто років. Це діамант, і він український. Олексій уже має олімпійську ліцензію! Гадаю, що це наш майбутній олімпійський чемпіон”.
У захваті від виступу Олексія і його старший колега Станіслав Олефірчик, який на Євро теж здобув золоту медаль. “Готуючись до Євро, ми тиждень жили в одній кімнаті на базі, — каже чемпіон. — Спокійний хлопчина без жодної зіркової хвороби. Він був четвертий у світі, тепер перший у Європі.
Щодо мого виступу, то ми з Вікторією були впевнені, що візьмемо золото. Кажуть, що виступати у синхроні важко. Та ми до ідеалу відшліфували свій виступ і знали, що є реальними претендентами на перемогу”.
Читайте також про те, чому українець, який переміг на Кубку світу з плавання, до змагань готується не в Україні.
