“Взяти участь в Олімпійських іграх — мрія не лише кожного спортсмена, але й судді. Я щасливий, що в мене вона нарешті здійснилася”, — розповідає 40-річний Павло Василинчук із Чернівців. Він — приватний підприємець, але за покликом душі — арбітр у боксі. Оргкомітет олімпійського боксерського турніру визнав українця найкращим суддею Олімпійських ігор — 2020.
“Я був єдиним представником України з-поміж 36 арбітрів у суддівському міжнародному корпусі Токіо-2020. На ринзі як рефері провів 10 боїв, ще 32 — у кріслі члена суддівської бригади”, — розповідає Павло Василинчук.
— Як ви стали суддею у боксі?
— Зацікавленість суддівством у мене з’явилася у 1998 році, коли я тільки вступив до Івано-Франківського коледжу фізичного виховання. Вже за рік уперше спробував судити поєдинок з боксу. Відтоді це заняття запало мені в серце! Я на громадських засадах допомагав проводити змагання у коледжі та на місцевому рівні, а в 2003 році отримав національну категорію суддівства у боксі.
Крок за кроком підвищував свою кваліфікацію. Власним коштом проходив навчання за кордоном. У 2015 році, пройшовши письмовий тестовий іспит і продемонструвавши навики суддівства на ринзі, став суддею міжнародної категорії AIBA однієї зірки. За якийсь час уже мав другу зірку, а в 2017 році, коли був рефері на ринзі міжнародного турніру “Кубок світу” в Німеччині, мені надали третю зірку. Загалом я судив уже тисячі боїв.
— Яких зіркових боксерів ви судили?
— З останніх поєдинків — кубинця Енді Круза, який змагався з американцем Кейшоном Девісом. Круз двічі вигравав Панамериканські ігри, а також чемпіонат світу AIBA.
— Як ви потрапили на Олімпійські ігри?
— Для цього я брав участь у відбіркових чемпіонатах, які проводив Міжнародний олімпійський комітет. У лютому 2019 року такий турнір проводили у Сенегалі. Нас, суддів, оцінювали міжнародні технічні представники — когорта колишніх зіркових суддів високого рангу, які завжди присутні на визначних боксерських змаганнях. Вони ставили нам бали за правильність прийнятих рішень та оцінювали нашу роботу.
Зрештою, 36 суддів запросили до участі на Олімпійських іграх у Токіо. Серед них був і я.
— Як готувалися до Олімпіади?
— Для суддівства у Токіо я не потребував особливої підготовки. Перед кваліфікаційними континентальними турнірами нам проводили семінари, на яких навчали показувати однакові жести під час бою, уточнювали зміни в правилах, а також тренували ідентичне бачення бою.
— Якими якостями повинен володіти суддя такого турніру?
— У нього повинна бути належна фізична підготовка, адже під час бою суддя має рухатися у тому ж ритмі, що й боксери. Наприклад, я останні 5 років на аматорському рівні займаюся кайтбордингом. Крім того, суддя має добре знатися на боксі й правилах, щоб як рефері виправляти порушення, а будучи суддею збоку, визначати переможця. Це буває непросто, адже на Олімпіаді змагаються сильні суперники, які часто ведуть бій нарівні.
— Розкажіть про роботу в Токіо.
— Ранок судді починався на зважуванні боксерів. Потім проходили сесії поєдинків — зазвичай, по дві на день. У перервах між ними я разом з іншими суддями перебував у суддівській кімнаті, чекаючи, поки мене запросять взяти участь у бою. На кожен поєдинок викликали 5 суддів і одного рефері. Обирали суддів залежно від континентів, з яких вони прибули. Якщо на рингу боксував європеєць, то у склад суддів міг потрапити лише один суддя з Європи.
— Як визначили найкращого суддю Олімпіади?
— Із 36 суддів боксу, які потрапили на Олімпійські ігри, у фінал пройшли лише 13, адже багатьом міжнародні технічні представники призначали покарання за неналежне суддівство і відсторонювали від участі в змаганнях. Після завершення Олімпійських ігор на основі балів, зароблених під час суддівства поєдинків, визначили трьох найкращих. Суддя з Америки забрав бронзу, товариш із Польщі отримав срібло, а я — золото. Грошова винагорода за звання найкращого судді Олімпійських ігор не передбачається.
Із 36 суддів боксу, які потрапили на Олімпійські ігри, у фінал пройшли лише 13, адже багатьом міжнародні технічні представники призначали покарання за неналежне суддівство і відсторонювали від участі в змаганнях.
— Як ви відсвяткували перемогу?
— Планую влаштувати посиденьки у колі друзів і сім’ї, а згодом влаштувати невелике свято в колі інших суддів.
— Що найскладніше в суддівстві міжнародних турнірів?
— Для мене — це мовний бар’єр. Я взявся за вивчення англійської мови, аж коли поїхав складати іспит на отримання другої зірки — бо там білети були англійською. Та й загалом робоча мова — саме ця. Нині мій рівень знання іноземної значно вищий, ніж колись, та ще є що вдосконалювати.
— Чи є вимоги до зовнішнього вигляду судді?
— Рефері повинен бути одягнений у темні штани, білу сорочку та метелик. Взуття — без шипів і підборів. Під час карантину суддя має перебувати на ринзі ще й у медичних рукавичках і масці.
— Чи намагалися колись вас підкупити?
— Ні, мені не доводилося стикатися з хабарництвом. На щастя, усі змагання відбуваються прозоро.
— Суддівство — це не основна ваша робота, чи не так?
— Це моє хобі. Часом воно заважає моїй підприємницькій діяльності, забирає чимало часу, який я міг би провести зі сім’єю — дружиною і трьома дітьми. Та я радію, що маю змогу цим займатися. Бо бокс — у моїй крові, від суддівства я отримую кайф.
— Які у вас плани на майбутнє?
— Готуюся до майбутніх змагань — за декілька тижнів в Одесі має розпочатися чемпіонат України з боксу серед дорослих. Там я буду головним суддею.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, що відомо про 64-річного Олександра Петракова, який очолив збірну України з футболу
