Владислав Шеїн навчався на четвертому курсі факультету адвокатури Національного юридичного університету. Добровольцем пішов служити на фронт — у 233-й окремий батальйон тероборони.
“Владислав жив за принципом: якщо треба, то треба, — каже батько загиблого. — Мабуть, саме тому, не маючи жодного досвіду, 3 березня, у свій день народження, син пішов добровольцем до військкомату в Дніпрі. Разом із ним — друзі та однокурсники. Він навіть не спитав у нас із дружиною поради, все зробив потай. Хоча ж мав “бронь”, як студент...”
Спочатку їхній батальйон ніс службу у Лозовій на Харківщині, а потім — на Запорізькому напрямі. Влітку Владислав приїхав до Дніпра, склав ЗНО та вступив на магістратуру. Батько просив залишитись — мовляв, досить воювати, треба вчитися. Але у відповідь почув: “Я пішов служити з хлопцями, з ними ж повернуся”.
“На початку вересня син із побратимами звільняли Балаклею, Шевченкове, Куп’янськ. Зі слізьми на очах їх зустрічали місцеві жителі, дякуючи за порятунок, — каже пан Шеїн. — Він брав участь у надзвичайно важких боях, демонструючи разом з побратимами неймовірні результати. Саме батальйон Владислава дійшов за річку до Куп’янська — Вузлового і 21 день ні на секунду не покидав передові позиції”.
23 жовтня бійцю дали три дні відпустки, і він одразу приїхав у Дніпро, де його чекала кохана, з якою Владислав познайомився півтора року тому в Харкові. Софія родом із Мелітополя. Після 24 лютого мешкала в Шеїних у Дніпрі, бо її родина залишилась без житла в окупованому рашистами місті.
“Під час цієї короткої відпустки Влад вирішив освідчитись коханій, влаштувавши їй справжній сюрприз, — мовить батько. — Допомагало йому в цьому усе відділення побратимів. Син вручив коханій 101 троянду та каблучку. А вже за два дні вирушив на передову.
Під час цієї короткої відпустки Влад вирішив освідчитись коханій, влаштувавши їй справжній сюрприз.
Потім зв’язок з ним обірвався. Знаєте, 8 листопада було так недобре на душі, серце наче щось передчувало. Наступного дня мені зателефонували від командування та повідомили, що Влад загинув...
Сталося це біля міста Сватового Луганської області під час виконання бойового завдання. Українські бійці тримали фланг, а окупанти пішли у наступ, прорвавши лінію оборони. Мій син, як і завжди, йшов попереду, сталось пряме влучання із танка. Взявши вогонь на себе, Владислав врятував життя чотирьох побратимів — вони нині у шпиталі...
Командир каже, що мій син був сильний, відважний та професійний воїн, який за жодних обставин не полишав інших, завжди рвався у бій, ні на що не скаржився. При цьому усмішка ніколи не сходила з його обличчя”.
Три дні тіло Владислава Шеїна не могли евакуювати через шквальні обстріли...
Поховали героя на Алеї слави в Дніпрі. Крім батьків та нареченої, у нього залишився 13-річний брат...