Святослав Кондрат родом із Болехова, що на Прикарпатті, добровольцем воював в АТО. А коли почалося повномасштабне вторгнення, без вагань повернувся з Польщі і знову став до лав ЗСУ. Був командиром відділення управління мінометної батареї підрозділу “Карпатська Січ”, а згодом — штурмовиком у 78-му окремому десантно-штурмовому полку “Герць”. Загинув 20 червня 2023 року біля села Мала Токмачка, що на Запоріжжі, прикриваючи відхід своєї бойової групи.
Народився Святослав Кондрат у сім’ї виховательки та пожежника. “Син у школі активно займався спортом — футболом, греко-римською боротьбою, східними одноборствами, а також залюбки декламував вірші на різних святах, любив та знав історію й українську літературу”, — каже Оксана Кондрат, мати військовослужбовця.
Під час Революції Гідності Святослав, тоді ще старшокласник, привселюдно зірвав прапор Партії регіонів, закликаючи бойкотувати злочинну владу. У студентські роки юнак зайнявся хортингом, став лідером ультрас футбольного клубу “Прикарпаття” та одним зі співзасновників осередку громадської організації “Карпатська Січ”. Коли розпочалися воєнні дії на Сході, хлопець добровільно пішов захищати Україну. Батькам про це нічого не сказав, друзів та викладачів попросив говорити, що він на навчанні.
В АТО Святослав мав доволі незвичне псевдо. Якось, за словами його батька, Павла Кондрата, інструктор у тренувальному таборі за провину покарав хлопців: залишив їх без їжі на кілька днів. Святослав зайшов у казарму, узяв з його кімнати пачку з крекером та роздав печиво побратимам. Розлючений інструктор став кричав: “Що за кишка з’їла мій крекер?” Після цього Святослава стали називати “Кишка”. Воював боєць у 2016 — 2017 роках у складі добровольчого батальйону “Арарта” у Широкиному, що на Донеччині. “Коли син повернувся з АТО, то казав, що буде повномасштабна війна з росіянами. Але я тоді не вірив”, — признається Павло Кондрат.
Повномасштабне вторгнення застало прикарпатця у Польщі. Аби потрапити додому, Святослав йшов 20 кілометрів від кордону пішки, бо не було транспорту. “Син захищав Київщину, Херсонщину, Миколаївщину, Харківщину, Донеччину, був командиром відділення управління мінометної батареї підрозділу “Карпатська Січ”, далі — штурмовиком у 78-му окремому десантно-штурмовому полку “Герць”. Мій хлопчик мріяв, що після перемоги одружиться, матиме велику родину, а коли в нього народиться син, то відведе його на матч улюбленої команди “Прикарпаття”, — із сумом мовить Павло Кондрат. Щодня батько писав йому: “Слава Україні!” Коли Святослав відповідав “Героям слава!”, це був умовний знак, що з ним усе добре. За чотири дні до загибелі син попросив тата молитися за нього. Чоловік поїхав у Гошівський монастир, де зберігається знана чудотворна ікона, та гаряче просив Бога зберегти життя синові. Але 20 червня 2023-го Святослав не відповів на батькове повідомлення...
Поховали воїна лише через місяць після загибелі, бо його тіло сильно обгоріло і рідні чекали на результати ДНК-експертизи. “Я до останку сподівалася, що син живий. Цілодобово молилася, аби ця страшна звістка була неправдою. Але...” — каже згорьована Оксана Кондрат.
Незадовго до загибелі Святослав написав у соцмережі слова з “Маршу українських націоналістів” — вони були його життєвим кредо: “Бо хто борець — той здобуває світ”. Поховали Святослава Кондрата в Болехові. Герой нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня, численними медалями та подяками.
