Пані Емілія мешкає у селі Варваринці. Жінка каже, що такий довгий вік — то справжній дарунок від Господа і що його потрібно заслужити.
“Наша мама прожила нелегке життя, — розповідає Марія Мединська, невістка ювілярки. — Вона була зв’язковою УПА. Розповідала, що записки з повідомленнями, які треба було передати, часто заплітали у волосся. А якщо була небезпека, потрібно було з’їсти той папір, щоб не потрапив до рук енкаведистів. Мама має дуже гарний голос і досі чудово співає. Часом чуємо з її кімнати повстанські пісні”.
Жінка виростила трьох синів, але цьогоріч один за одним померли двоє з них. Має п’ять онуків, сім правнуків й одну праправнучку. Пані Емілія все життя працювала у місцевому колгоспі.
“Це була дуже важка праця — і влітку, і взимку, — розповідає пані Марія. — Наша мама завжди зі сльозами згадує той час. А коли оформлювали пенсію, то їй порахували лише сезонний стаж, хоч вони працювали весь рік. Мама дуже болісно це сприйняла. Адже важко нині прожити на мінімальну пенсію”.
Рідні кажуть, що секрет довголіття їхньої бабусі — у постійному русі, невпинній роботі.
“Вона ще у 90 років дуже хотіла щось робити на землі, просила дати їй сапу, — розповідає пані Марія. — Та й нині мама питає, чи вже все посадили, чи зібрали врожай”.
Пані Емілія — дуже побожна, співала у церковному хорі. Рідні кажуть: не було такої неділі, щоб вона пропустила богослужіння. За словами невістки Марії, ювілярка завжди шанобливо ставилася до їжі. Згадувала, як у роки Другої світової війни її родина голодувала, доводилося їсти навіть листя з дерев і бур’яни.
“Мама ніколи не викидала хліб чи готову страву, вчила нас шанувати те, що маємо. Вона завжди з таким болем говорила про війну, що ми довго їй не казали, що Росія напала на Україну, — додає пані Марія. — Боялися, що серце не витримає”.
