Довгожителька зберегла ясну пам’ять і має добрий гумор. У день свого ювілею жінка побувала на богослужінні, висповідалася та причастилася. Каже: за роки життя зрозуміла кілька простих речей, які допомагають бути щасливою.
Ганна Мороз народилася у селі Саджава на Івано-Франківщині. Її юність була непростою, адже припала на роки Другої світової війни.
“До школи я ходила лише чотири роки, — розповідає Ганна Петрівна. — Потім пасла корови, працювала в полі, в усьому допомагала батькам. А в 15 років мене разом із сестрою, яка була на два роки старша, вивезли на примусові роботи до Німеччини. Там ми пробули три роки. Спершу я працювала в одного німецького фермера — півтора року доїла корови. Але він мені дуже допік, і я втекла. Потім потрапила до багатодітної родини. Доглядала дітей, прала, допомагала у господарстві та поралася біля худоби”.
Повернувшись в Україну, пані Ганна записалася до колгоспу, де пропрацювала чимало літ. Саме тоді в її житті знову з’явився Василь, колишній однокласник. Та невдовзі його забрали до армії. Дівчина чекала вісім років.
Разом подружжя прожило 66 років. Василя не стало сім років тому. “Золотий був чоловік. І столярував, і чоботи шив, і печі мурував, — усміхається співрозмовниця. — А ще дуже добрий. Гарне життя ми прожили разом”.
У пари народилися донька Любов та сини Дмитро й Іван. Давати раду дітям і господарству допомагала свекруха.
Пані Ганна дуже побожна. До церкви ходила регулярно, а її чоловік багато років був у храмі старшим братом. У день ювілею була відправлена подячна служба за здоров’я довгожительки.
“Бабуся дуже чекала цього дня. Прокинулася ще вдосвіта, так хвилювалася, — розповідає Лілія Дем’яник, онучка ювілярки. — Після служби святкували в колі рідних. Бабця отримала багато квітів, подарунків, вислухала численні привітання від громади та близьких. Дарували образи, хустку, гроші. Вона дуже тішилася”.
Найбільшим своїм багатством Ганна Петрівна вважає родину. Має вже п’ятеро онуків і семеро правнуків. Каже, що вони додають їй сили і допомагають не втрачати любові до життя. “Завдяки їм я й тримаюся ще на цьому світі. Вони — моя опора”, — каже із вдячністю жінка.
На здоров’я Ганна Петрівна загалом не нарікає. Тиск контролює ліками. Якоїсь спеціальної дієти не дотримує. “Що зваримо, те й їмо, — відповідає пенсіонерка. — Картопелька, каші, макарони. Смакує куряче м’ясо, овочі. Дуже люблю виноград і полуниці, інколи ласую солодощами — онука завжди пригостить. А на сторічний ювілей я навіть випила 20 грамів горілки”.
Попри поважний вік, пані Ганна й досі сама застеляє ліжко та стежить за порядком у хаті. “А ще бабця любить посидіти на лавці біля дому, — каже онучка ювілярки. — Добре пам’ятає події та різні дати. Співає коломийки”.
На запитання, як дожити до ста років, пані Ганна лише усміхається: “Багато працювати. Не перебирати харчами. І добре ставитися до людей, — мовить. — Скільки живу, стараюся нікого не ображати й не осуджувати. Дуже не люблю пліток. Треба з людьми гарно жити — і буде вам добре”.
Лілія Дем’яник каже, що, можливо, один із секретів довголіття бабусі — її характер: вона завжди спокійна, лагідна й терпляча.
“Про що мрію? — перепитує ювілярка. — Про мир. Ну і ще трохи пожити на цьому світі”.
