Від початку повномасштабного вторгнення українка, яка останніми роками жила в Австрії, докладала всіх зусиль, аби допомагати біженцям з рідної землі. Згодом же вирішила, що цього замало, от і подалась у медичний добровольчий батальйон “Госпітальєри”.
“На початку червня, перед моєю другою ротацією, подзвонив командир, сказав, що працюватиму з Наталією, — розповідає 24-річний студент медуніверситету Дмитро Сачков. — Спершу ми познайомились по телефону, склали план роботи. Я дізнався, що вона — щелепно-лицьова хірургиня...”
Прибувши на базу, познайомились з екіпажем автобуса “Кракен” і за декілька днів почали виїжджати за пораненими на донецькому напрямку.
Між шістьма членами екіпажу одразу ж налагодилась робота. Вони забирали поранених з прифронтових стабілізаційних пунктів, які часто були облаштовані за декілька кілометрів від зони бойових дій. Наталія Фраушер (її позивний був “Австрійка”) часто брала участь в операціях...
Працювати доводилось чимало. Приміром, якось за одну поїздку екіпаж “Кракена” вивіз 22 військових. Ця команда встановила й всеукраїнський рекорд, здійснивши за добу дві поїздки на загальну відстань 1200 кілометрів, забравши при тім 36 поранених.
“Чи не найбільше Наталія вражала своєю неймовірною людяністю. Коли дізнавалась, що в котрогось пораненого згоріли всі особисті речі, непомітно клала йому гроші. Вона робила це неодноразово”, — ділиться Дмитро Сачков. А ще часто покращувала настрій членам свого екіпажу. Бувало, під час відпочинку після важкої поїздки підкрадалась і з усмішкою казала: “А знаєте що? Я вас усіх дуже люблю”. Або ж приносила всім морозиво. Хтозна, де вона його там діставала”.
Чи не найбільше Наталія вражала своєю неймовірною людяністю. Коли дізнавалась, що в котрогось пораненого згоріли всі особисті речі, непомітно клала йому гроші.
26 червня був останній виїзд “Австрійки” перед ротацією. Приблизно о десятій вечора “Кракен” під’їжджав до Донецької області, там було багато поранених. Дмитро з командиром сиділи позаду водія, інші члени екіпажу — з правого боку салону. Назустріч їхала машина, водій увімкнув дальнє світло, потім перемкнув на ближнє. Попереду стояв військовий КрАЗ без розпізнавальних знаків...
“Наш водій — дуже досвідчений, мав дві ротації на “Кракені”, швидкість не перевищував. Він зробив усе, аби викрутити кермо, але відстань до КрАЗу була надто близькою, правий бік “Кракена” зрізало від удару, — каже Дмитро. — Ми вилетіли в поле...”
30 червня в Києві кремували тіло Наталії Фраушер. В останню путь її провели побратими та рідні. “Саме того дня Наталія мала їхати до Австрії, — каже Дмитро Сачков. — Але в неї було неймовірне прагнення чимшвидше повернутись в Україну, дуже хотіла допомагати на шляху до нашої перемоги.
Наталія була світлою людиною, справжньою патріоткою. Попри те, що жила в іншій країні, її Батьківщиною завжди залишалась Україна, за долю якої вболівала всією душею...”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також текст про те, як медики на війні ризикують власним життям, аби врятувати інших
