Начальник штабу — перший заступник командира бригади Ігор Олексюк народився у селищі Підкамінь на Львівщині. Про кар’єру в армії не думав, але зрештою пішов стопами брата, який вступив до військового вишу.
“Після закінчення військового училища Ігор служив у ЗСУ, — розповідає Богдан, рідний брат загиблого. — Обіймав різні посади та побував на різних щаблях ієрархії. Так, беручи участь у миротворчій місії під керівництвом НАТО в колишній Югославії в 2001 році, був командиром спецроти в українсько-польському батальйоні. А з 2014-го систематично їздив у відрядження на Схід, де боронив Україну, зокрема і як начальник командного центру ОТУ”.
Військові, які служили з Ігорем Олексюком, відзначають, що він був справжній професіонал. “У 2016-му ми разом воювали на Луганщині. Я був начальником штабу оперативно-тактичного угруповання “Луганськ”, а Ігор Олексюк — моїм заступником, — розповідає полковник запасу Віктор Кевлюк, колишній начальник ОМУ штабу ОК “Захід”. — Командний центр під його керівництвом ставав злагодженим механізмом у прямому сенсі цього слова: з аналітикою, проектами рішень, чітким розумінням задач.
Ми регулярно тренувалися діяти з непідготовлених майданчиків, ухилятися від ударів по центру. Спочатку все було вкрай погано, відчувалося, що персонал сприймає тренування як просту формальність, пунктик у плані заходів. Але за місяць усе змінилося. До цього дуже приклався Ігор Петрович”.
У 2018 році полковник вийшов на пенсію, пробув на заслуженому відпочинку лише три роки. “У 2021-му він знову підписав контракт та повернувся до лав ЗСУ. Рідним пояснив, що, коли в його країні триває війна, він не може сидіти вдома. Можливо, відчував, що Росія готує для нас щось страшне”, — каже рідний брат Богдан.
“Широкомасштабне вторгнення застало Ігоря на службі, — ділиться дружина Наталія. — Він не раз бував на надскладних завданнях, про які мені не розповідав, щоб не хвилювати. За одне з них у квітні отримав від Президента України орден Бог дана Хмельницького III ступеня”.
Він не раз бував на надскладних завданнях, про які мені не розповідав, щоб не хвилювати.
Дружина згадує, що кожну розмову її чоловік закінчував фразою: “Все буде Україна!” “Ми не бачилися 10 місяців, і, коли я просила чоловіка приїхати додому хоч на три дні, він відповідав, що повернеться лише з перемогою, — ділиться жінка. — Ігор казав: “Я борюся за незалежну Україну і майбутнє своїх дітей, якого під тиранією Росії вони б не мали”.
6 серпня Ігореві Олексюку сповнилося 48 років. Уже через три дні він загинув унаслідок уламкового поранення під час ворожого обстрілу. А тиждень по тому полковника поховали в Мукачеві на Алеї слави Центрального кладовища, де спочивають захисники України, які загинули після 2014 року.
