Геннадій Тамулевич народився у Первомайську, що на Луганщині. У 2014 році російські війська окупували його рідне місто, тож сім’я виїхала на підконтрольну Україні територію. Саме тоді 14-річний юнак вирішив, що присвятить своє життя військовій справі. Закінчивши школу, вступив до Одеської військової академії, а згодом, у 2021-му, розпочав службу в ЗСУ.
Після початку повномасштабного вторгнення Геннадій Тамулевич брав участь у бойових діях на Київщині, Сумщині, Харківщині. “Разом із побратимами виконував різні завдання, зокрема, спостереження й виявлення противника, штурмові дії, — каже 25-річний військовий. — Навесні 2022-го ми були на Запорізькому напрямку, тоді населені пункти біля лінії розмежування переходили з рук у руки. 20 квітня мій підрозділ мав виявити, чи є в одному із сіл противник, і закріпитись там”. Близько дев’ятої ранку Геннадій вийшов з-за будівлі й раптом побачив за густими зарослями в метрах десяти від себе ворожого бійця, який одразу вистрелив.
“Кулі потрапили в колінний суглоб і стегно, — пригадує. — Я впав. Росіянин, певно, подумав, що вбив мене, тож перестав стріляти”. Цим боєць і скористався — миттєво зробив серію пострілів, знешкодивши противника. Тоді відповз за пагорб в умовно безпечну зону. На його правій нозі розвинулась масивна кровотеча, наклав турнікет, але не міг його повноцінно закріпити. Повідомив своїх про поранення.
На допомогу прийшов побратим, наклав ще один турнікет, відтягнув Геннадія до місця евакуації. Спершу пораненого вивозили на броньованій машині, опісля передали в медевак, де його під’єднали до крапельниць, і доправили до кількох стабпунктів. Але там не було фахівців, які могли б надавати допомогу при важких ушкодженнях артерій, вен та суглобів. Потім парамедики розповідали, що під час евакуації у Геннадія раптово зблідла шкіра, він перестав реагувати на слова, очі стали наче скляними, погляд був у нікуди.
“На мить отямився в операційній запорізької лікарні, куди потрапив через шість годин після поранення, — ділиться Геннадій. — Почув розмову лікарів, які планували пересадити вени з неушкодженої ноги в поранену, казали, що все буде добре”. Але в реанімації дізнався, що медикам не вдалось відновити кровотік у нозі — поранення було важким, турнікети не спинили кровотечу, ще й минуло забагато часу. Тож праву ногу йому ампутували на рівні коліннного суглоба. Воїна евакуювали в Дніпро, а відтак — у вінницьку лікарню, де декілька разів встановлювали ВАК-системи для очищення рани. Але це не допомогло, інфекція поширювалась, провокуючи подальший запальний процес. Тож лікарі змушені були провести реампутацію правої кінцівки на рівні нижньої третини стегна.
Загалом Геннадій Тамулевич переніс сім оперативних втручань, а тоді отримав пропозицію щодо протезування в іншій країні. “Спершу “швидка” доправила мене до Польщі, потім військовим літаком — до Німеччини, — каже співрозмовник. — Там пройшов кількамісячну реабілітацію, отримав протез з гідравлічним коліном, виготовлений за кошти німецького уряду”.
Лише після того повернувся у місто, де нині живуть його батьки, й розповів, що зазнав поранення. “До того не хотів їх засмучувати, — зізнається. — Вирішив, що скажу про поранення, коли вже ходитиму на протезі. Тож регулярно дзвонив, казав, що все добре, мовляв, я на службі. Дізнавшись про все, вони, звісно, були шоковані, але потім змирилися”. Згодом військовий пройшов ВЛК й оформив інвалідність, отримав протез за держпрограмою. Продовжив реабілітацію у НРЦ “Незламні”, де за кошти благодійного фонду для нього виготовили ще й біговий протез.
Фото надав співрозмовник
Нині Геннадій Тамулечив уже проходить на протезі приблизно 20 кілометрів. Докладає зусиль, аби повернутись до звичної для нього фізичної форми, адже до поранення займався бігом, кросфітом і плаванням. “Тепер можу без перерви пробігти 400 метрів, — ділиться успіхами воїн. — А недавно взяв участь у чемпіонаті України з параплавання”. На дистанціях 50 і 100 метрів вільним стилем, а також 50 метрів батерфляєм Геннадій зайняв перше й друге місця, ще й отримав кандидата в майстри спорту. Окрім того, він повернувся на службу в свою частину, але не на бойову посаду.
А ще воїн зустрів своє кохання! “Якось однокласник сказав, що приїде його побратим, який внаслідок поранення зазнав ампутації ноги”, — розповідає 24-річна Катерина.
Фото надав співрозмовник
Геннадій тоді вже ходив на протезі. “А вона наче не помічала протеза”, — згадує боєць. Між молодими людьми зав'язалися стосунки, вони разом уже другий рік. За словами Катерини, коханий — дуже мужній, терплячий і сильний. “Користування протезом потребує чималих зусиль. Але він ніколи не скаржиться, — зауважує дівчина. — Геннадій один із тих, хто бачить мету і йде до неї, незважаючи на жодні перепони. Тому й повернувся на військову службу та до занять спортом”.