Ужгородка Катерина Ключкович любила квіти змалечку, але колекціонувати їх почала після загибелі сина. Хобі перетворила у власну справу, яка дає додатковий дохід до пенсії.
“Квіти в нас удома були завжди. Моя мама їх надзвичайно любила. Понад десять років тому на осінньому ярмарку я придбала свою першу сортову фіалку, — ділиться Катерина Ключкович.— Син теж любив квіти, часом забирав деякі вазони до себе на роботу. Він працював механіком. У мене також було приблизно 30 різних орхідей. Після загибелі мого Андрія вони зів’яли. Кажуть, так буває, коли втрачаєш близьку людину”.
Уже дев’ять років пані Катерина живе з відчуттям втрати, смутку та болю. Андрій був її єдиним сином. Жінка згадує, що він з дитинства мріяв стати військовим.
“У 2014 році Андрій підписав контракт зі ЗСУ. Спершу проходив навчання у нашій ужгородській частині, на полігоні, влітку 2015-го відправився у зону АТО. Був командиром відділення 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ї бригади. Загинув у лютому 2015 року на Донеччині. Я довго відмовлялась вірити, що сина немає. Підтримували друзі, знайомі, мої пекінеси”, — розповідає співрозмовниця.
Ще однією відрадою у житті Катерини стали фіалки. Спочатку колекціонувала їх просто так, а потім хобі переросло у стартап. У 2020 році жінці запропонували піти на курси перекваліфікації проекту “Україна — Норвегія” для військових та членів сімей загиблих воїнів. І вона погодилась.
“Я мала декілька ідей для проектів. Але потім підказали, що можна спробувати вирощувати фіалки. Коли ходила на курси, в мене вже було приблизно 100 сортів фіалок, а тепер — майже 300. Квіти дають мені сили жити далі. Милуюсь, як кожна квітка розцвітає. Та й роботи біля них вистачає: полити, підживити. Свої квіти продаю через соціальні мережі. Займаюсь фіалками насамперед у пам’ять про сина, він дуже любив природу”, — мовить Катерина.
Жінка через громадську організацію “Скорботні серця Закарпаття” підтримує інші родини, які теж втратили своїх дітей на війні.
