Після розлучення Людмила разом з чотирма дітьми проживала в селі Горенка, що на Київщині, працювала в ІТ-сфері. Згодом старший син Ярослав поїхав на навчання до Естонії, донька Діана — у США. У перші дні великої війни жінка з двома малолітніми дітками переховувалась у шкільному підвалі. Відтак виїхала за кордон. У Шотландії започаткувала центр плетіння маскувальних сіток, які передавали для наших захисників. Якось у соцмережі Людмила познайомилася з 46-річним Сергієм. Між волонтеркою і військовим зав’язалося дружнє листування.
Він називав себе самотнім вовком, бо не планував створювати сім’ю. Проте любив дітей і після війни мріяв усиновити двох дівчаток і двох хлопчиків. Тож щиро захоплювався тим, що Людмила самотужки виховує двох синів і двох доньок. “Сергій був родом із Кривого Рогу, після строкової служби працював на вантажному судні, тоді став дизайнером, оселився в Києві. Та захоплення мореплавством залишилося. Він отримав ліцензію шкіпера й готувався піти в плавання Тихим океаном”, — каже співрозмовниця. У 2022 році чоловік змінив свої плани й пішов добровольцем на фронт, приєднавшись до 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго. Став розвідником і взяв собі позивний “Моряк”.
“Якось Сергій сказав, що наче все життя готувався до цієї війни. Адже мав чорний пояс з карате, був фридайвером, займався джипінгом, володів зброєю й техніками рукопашного бою, знав правила виживання в екстремальних умовах. Тож ділився навичками з побратимами, — зауважує Людмила. — Одним із перших він почав застосовувати в розвідці дрони, розуміючи, що це допоможе вберегти життя бійців. Згодом перевівся в новостворений підрозділ БпЛА, який назвали “Мара”, Сергій розробив дизайн емблеми”.
Навесні 2023 року Людмила з дітьми повернулась в Україну. У квітні Сергій примчав до столиці, куди після важкого поранення доставили його побратима “Ніка”, до якого ставився як до сина. “Моряк” запропонував Людмилі зустрітись. “Ми побачились біля госпіталю й кілька годин під дощем гуляли парком. Так почались наші стосунки, — згадує жінка. — Оскільки після давньої травми руки в Сергія розвинулася контрактура (обмеження рухливості), він зважився на операцію, бо було важко стріляти. Потім проходив реабілітацію. Я на той час якраз не мала проєктів. Це був наш медовий місяць...”
Двійко менших дітей Людмили літо проводили в бабусі на Полтавщині, тож спершу вона вирішила познайомити коханого з донькою, яка повернулася з Америки. Сергій переймався, чи вдасться знайти спільну мову з 18-річною Діаною. “Я також була скептично налаштована, — розповідає дівчина. — А тоді зрозуміла: саме ця людина потрібна моїй мамі! Сергій був чесний і відкритий, завше готовий прийти на допомогу”. Згодом воїн познайомився з меншими дітьми Людмили, і вони одразу його полюбили.
“У жовтні всі разом ми поїхали у відпустку на Світязь, тоді стали справжньою сім’єю, — з усмішкою каже Людмила. — Його мати неймовірно зраділа. Ми ще жартували, мовляв, нарешті Сергій знайшов сім’ю “під ключ”. Він хотів всиновити моїх менших Макса й Поліну. А ще ми планували народити двох спільних дітей. Та оскільки нам за 40 років, звернулись до репродуктивної клініки. Лікарка порадила ще пів року пробувати здійснити бажане власними силами. Сергій здав на кріозберігання репродуктивні клітини — на випадок погіршення здоров’я. А якось ошелешив мене, що планує змінити прізвище. Батько його не виховував, мав проросійські погляди й жив в Ізраїлі. Тож Сергій сказав, що більше не хоче себе з ним асоціювати й вирішив заснувати новий рід. Відтак у 2024 році змінив прізвище на свій позивний — Моряк”.
Закохані переважно зустрічались на сході країни. В лютому вони мали повернутись у клініку для обговорення процедури екстракорпорального запліднення. А перед тим — у січні — жінка їхала в Дніпро, попри заметіль і попередження про перекриття доріг. Сергій приїхав туди ремонтувати дрони. Невдовзі після тої зустрічі Людмила надіслала коханому фото позитивного тесту на вагітність. Він передзвонив і спитав: “Це те, що я думаю? Нам справді вдалось?!” Був щасливим! “Сергій обрав для донечки скандинавське ім’я Мія, що означає — непохитна, — провадить далі Людмила. — А Діана знайшла ще одне значення цього імені — перлина моря”.
...У березні 2024 року в Естонії раптово обірвалось життя старшого сина Людмили. Плануючи поховання, Сергій тоді сказав: у випадку загибелі хоче, щоб його тіло кремували, а прах розвіяли над морем у Греції (там він навчався на шкіпера).
Ближче до дати пологів у воїна завжди був заправлений бак, аби одразу ж поїхати до коханої й бути поряд з нею. “У ніч на 30 серпня Сергій раптом повідомив, що виїжджає на бойове завдання і вийде на зв’язок вночі, о 3.30, — пригадує жінка. — Я прокинулась о пів на другу від відчуття, наче щось всередині обірвалось, накрило хвилею тривоги. Пів на четверту він так і не прочитав мого повідомлення. О пів на шосту мене вже трясло. Зранку взялась за звичні справи, але весь час текли сльози, списувала це на вагітність і гормони. Та зрештою почала телефонувати побратимам”.
Людмилі повідомили, що 30 серпня, о пів на другу ночі, молодший сержант Моряк загинув на Луганщині. Під час артобстрілу він був біля складу боєкомплекту, в який влучив ворожий снаряд. Вдень, попри небезпеку, побратими повернулись на поле бою і забрали останки 49-річного загиблого (два кілограми). “З’явилось відчуття порожнечі. Важко було це усвідомити. Раніше Сергій казав, що не має права загинути, бо ми будували сім’ю, чекали на дитину, — крізь сльози каже Людмила. — Тоді його мама здала зразки ДНК. А через місяць, 28 вересня, народилась наша довгоочікувана донечка вагою 3870 грамів і зростом 54 сантиметри”. Хрещеним Мії став побратим її тата з позивним “Нік”.
Тим часом Людмила домовилась з репродуктивною клінікою, що біоматеріал Сергія не утилізують, адже знала — такі випадки вже відбувались. А відтак змінила собі й трьом меншим дітям (Мії, Максу й Поліні) прізвище на Моряк. Каже: “З певних причин ми не встигли одружитись, але хотіли стати сім’єю Моряків. Тож це перше, що я могла реалізувати з наших планів”.
Коли ДНК-експертиза підтвердила збіг останків воїна з генетичним матеріалом його матері, провели кремацію. А минулого року Людмила разом з піврічною Мією, Діаною, “Ніком” та командиром підрозділу поїхала в грецьке місто Кавала — там 2 квітня розвіяли прах “Моряка”. “А тоді я вирішила здійснити ще одну нашу з Сергієм мрію — народити другу спільну дитину”, — каже жінка. Спершу вона обговорила це з психологом, а відтак розповіла про свій намір старшій доньці Діані. Та підтримала.
“Але проблема полягала не лише в тому, що ми не були одружені. Не було заяви Сергія на постмортальне запліднення, — зауважує Людмила. — Адвокат пояснив, що законодавством такі випадки не передбачені. Тож розуміючи, що судова справа займе час, спершу звернулась до клініки репродуктивної медицини, пройшла стимуляцію, тоді провели забір моїх яйцеклітин.
У травні я подала до суду пакет документів. Зокрема, заповіт, який Сергій незадовго до загибелі оформив на мене. А також — нотаріально засвідчену заяву, що ми проживали однією сім’єю у цивільному шлюбі, й дозвіл на використання його репродуктивних клітин навіть у випадку його смерті. Окрім того, мати Сергія написала заяву, що вона теж дає такий дозвіл. За декілька місяців суд ухвалив рішення на мою користь”.
Тоді Людмилі провели запліднення in vitro, обравши для цього генетично здоровий найсильніший ембріон. Лікарі попередили, мовляв, шанси — 50 на 50. І сталось диво! “Попри токсикоз, вагітність протікала легко. Хоч було важко морально, адже Сергій обіцяв бути поряд, коли я носитиму нашу другу дитину. Та й фізично було непросто, адже Мії ще не було двох років.
Ще й працювала протягом всієї вагітності. Та мене гріла думка, що все роблю правильно. Як ми з коханим разом задумали, — ділиться співрозмовниця. — За підрахунками лікарів, дитина мала народитись 29 серпня — за день до дати загибелі Сергія. Я дуже боялась такого збігу. І вдячна синочкові, що затримався у моєму животику”.
Цьогоріч 4 вересня народився здоровий хлопчик вагою 3980 грамів і зростом 53 сантиметри — Олесь Сергійович Моряк!
“У такий спосіб я подолала власний Еверест — здійснила майже неможливе. І хоч отримала багато критики й хейту, проте всі, хто знав Сергія, розуміють, що така масштабна й різнобічна людина має продовжуватись у дітях. Згодом розкажу їм, яким крутим був їхній татко. Наче зірка, після спалаху якої залишилось багато світла”, — каже насамкінець 45-річна Людмила Моряк.
