Він з дитинства захоплювався футболом. Навчався у спортивній школі, показував хороші результати. Згодом став професійним футболістом, грав за різні команди. У 2020 році Микола Жидков підписав контракт із польським клубом, відтоді жив і працював у сусідній країні. Проте серце й думки завжди були з Батьківщиною. Восени 2022 року юнак повернувся додому й добровільно приєднався до ЗСУ.
“Із 5 до 10 років син займався карате, був переможцем багатьох змагань. Але разом із тим йому дуже подобався футбол, тому попросив відвести його на секцію. Спершу Микола займався у спортшколі “Зірка”, що в Кропивницькому. А в 13 років на запрошення переїхав у Дніпро й навчався у спортивному інтернаті. Далі син перейшов грати у кременчуцький “Кремінь”. Він бачив себе професійним футболістом, — розповідає батько воїна Віталій Жидков. — У 17 років Микола переїхав у Польщу, рік навчався в Академії спорту в Кракові, у 2020-му підписав контракт із футбольним клубом Wеgrzcanka Wеgrzce Wielkie. Крім футболу, син заробляв на життя, працюючи в будівельній компанії. Купив собі дві машини, був шанованою людиною. Брав участь у громадському житті містечка, де мешкав, зокрема в заходах на підтримку осіб з інвалідністю. На його похорон потім навіть приїхали, здолавши понад тисячу кілометрів, декілька літніх людей, яким він допомагав”.
Коли почалася велика війна, Микола дуже важко це переживав. Але повернутись не міг, бо мав зобов’язання перед клубом. Тому активно волонтерив — передавав речі, машини воїнам. А вже восени 2022-го приїхав в Україну й вступив у ЗСУ. Замість бутсів одягнув берці та змінив футбольну форму на військовий однострій.
“У сина була вада — синдром спортивного серця. Довелося піти на хитрість — замість нього кардіограму пройшов товариш. Так Микола потрапив до 3-го полку Сил спеціальних операцій (ССО), — зауважує батько воїна. — Ми не могли змінити його рішення, тому підтримали й допомагали. На передовій Микола мав позивний “Сокіл” і сміливо виконував складні завдання. Побратими згадували, що попри ризик, він ніколи від них не відмовлявся”.
Життя бійця обірвалось 1 червня 2023 року в районі селища Новодонецьке. “Микола з побратимами надавали вогневу підтримку піхоті, — провадить Віталій Жидков. — Але стався приліт протитанкової керованої ракети по позиції. Уламок зайшов під бронежилет сина й вразив серце. Смерть була миттєвою. 23 червня йому мало виповнитися 22 роки”.
Поховали молодого воїна на Алеї Слави Далекосхідного кладовища в Кропивницькому. В труну рідні поклали йому пару бутсів. Посмертно захисника нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
“Мікі був дуже милим і ввічливим хлопцем, не було людини, яка б його знала і не любила. Коли він виходив на поле, боровся з останніх сил, щоб принести своїй команді перемогу, а коли справа дійшла до боротьби за свободу своєї країни, він пожертвував власним життям. Ми будемо сумувати за тобою, друже, ми ніколи не забудемо тебе”, — написали тоді на сторінці польського футбольного клубу.
А нещодавно у селі Соколівське на Кіровоградщині запрацювала футбольна арена, яку збудували батьки бійця у пам’ять про сина-героя.
