Це сталося у селі Довгеньке, що на Ізюмщині. Російська авіабомба поцілила в контрольно-спостережний пункт, де перебував Ростислав Сингаєвський разом із чотирма бійцями. Троє з них загинули, ще двоє були поранені...
“Ростик з дитинства мріяв стати військовим, — розповідає Анна Галицька, двоюрідна сестра. — Дуже любив фізкультуру, займався спортом і готувався до вступу у виш”. У 2017 році закінчив Одеську військову академію, отримав скерування на службу до Житомира — у 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду.
Хлопець рано втратив батька, тому звик покладатися лише на себе і всього добиватися самотужки. Для свого молодшого брата він став татом, привчав до спорту і виховував...
“Ростислав що три роки підписував новий контракт на службу. Якраз у лютому 2022 року попередній контракт закінчувався, тому в березні він уклав новий”, — згадує сестра.
Повномасштабне вторгнення чоловік зустрів на Донбасі. Тривалий час боронив Горлівку, а потім був передислокований на Ізюмський напрямок — у Харківську область.
“Коли я вперше побачив свого командира, Ростислава, і дізнався, що йому лише 25 років, то не був у захваті, — розповідає десантник із 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Роман Іванчук. — Але з кожним днем я щораз глибше усвідомлював, що переді мною вже досвідчений бойовий офіцер. Кожен його наказ ми виконували гідно. Якщо хтось не був згоден, “Бонд” вислуховував іншу думку і вибирав варіант, який врятує життя солдатів. Він був дуже сміливий командир і не боявся труднощів”.
Якщо хтось не був згоден, “Бонд” вислуховував іншу думку і вибирав варіант, який врятує життя солдатів.
“А ще — справедливий, життєрадісний, розумний, розсудливий, цілеспрямований і вірний, — каже про свого товариша і побратима боєць із позивним “Альфа”, командир першої роти першого батальйону 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Саме він був тим, хто дістав Ростислава з-під завалів після влучання туди ракети. — Ми познайомилися під час вступу в академію, потім потрапили в одну бригаду. Він для мене був наче рідний брат...”
Ростислав Сингаєвський хотів стати начальником штабу і поліпшити роботу свого батальйону. Проте втілити плани у життя не вдалося…
“Таких людей, як мій брат, доля посилає раз у житті. Це людина, на яку можна було покластися в усьому. Він завжди був готовий підтримати, вислухати та допомогти. Не було такого, щоб забув привітати з якимось святом. Навіть сидячи в окопі, перебуваючи у справжньому пеклі війни, брат знайшов час і можливість привітати мене з 8 Березня”, — згадує двоюрідна сестра Анна.
А ще Ростислав мав високий рівень емоційного інтелекту — добре відчував людей. “Пам’ятаю, якось у мене були особисті проблеми і нікудишній настрій. Він помітив це і мовчки кудись пішов. А потім повернувся, тримаючи в руках фотоальбом. Подарував і сказав, щоб я наповнила його тільки позитивними моментами, — каже Анна. — І знаєте, таких ситуацій було безліч...”
Ростислав Сингаєвський за життя був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня, а посмертно удостоєний ордена Богдана Хмельницького III ступеня.
