У перший день повномасштабного вторгнення Руслан Павельчук приєднався до Могилів-Подільського прикордонного загону. Близько півтора року сержант воював на Чернігівщині та Донеччині. Життя відважного захисника обірвалося на Харківщині восени 2023-го під час виконання бойового завдання.
“Руслан народився та виріс в українській родині у селі Фрунзе у Молдові, батьки поїхали туди працювати на цукровому заводі. Після школи вступив до Харківського коледжу будівництва, архітектури та дизайну, — розповідає дружина воїна Валентина Павельчук. — А познайомились ми під час сезонних заробітків. Руслан підкорив своєю турботою, чарівною усмішкою, відповідальністю. Рік зустрічались, після чого побрались та стали батьками донечки Даші, якій вже 26 років. Оселились у Могилеві-Подільському. Чоловік займався проектуванням кіосків, кафе, перукарень. Він зарекомендував себе як чудовий дизайнер, архітектор, художник. І вдома був майстер на всі руки. З таким чоловіком та батьком ми з донькою були як за кам’яною стіною”.
Із 1999-го до 2013 року Руслан Павельчук працював на цивільній посаді у Могилів-Подільському прикордонному загоні. Далі займався рекламною діяльністю.
“Руслан був надзвичайно добрий, щирий та порядний. Я ніколи не бачила його насупленим, навпаки, сам міг піднести настрій кожному, — розповідає Людмила Катеринич, фахівчиня із соціальної роботи Могилів-Подільського прикордонного загону та приятелька воїна. — Коли при частині організовували музей на честь героїв-прикордонників, він одразу долучився до роботи. Його золотими руками там створений кожен куточок”.
За словами співрозмовниці, Руслан Павельчук, який не мав військового досвіду, у перші дні великої війни призвався до Могилів-Подільського прикордонного загону.
“Пригадую, йшла територією частини, а мені назустріч Руслан біжить. У руках військова форма, — мовить Людмила Катеринич. — Сказав, що йде на війну, бо хто, як не ми, захищатиме Україну?”
Сержант Руслан Павельчук служив на кордоні з Придністров’ям. Згодом — на Чернігівщині, Донеччині, Харківщині. Загинув боєць 7 жовтня 2023 року в Петропавлівці на Куп’янському напрямку. Йому посмертно присвоєно звання старшого сержанта.
“Ми розмовляли телефоном напередодні вночі. Передчувала лихо, ситуація там була дуже напружена. Просила Руслана берегти себе, він пообіцяв, що все буде добре, і сказав, що пізніше набере. Але більше голосу чоловікового я не почула, — додає дружина. — На позицію, де він був, прилетів КАБ... Коли довідалася, що Руслана нема, наче відмерла половина мого серця. Донечка важко переживає втрату батька. Вона пішла його стопами, теж вивчилась на архітектора”.