З осені 2022-го Станіслав Марченков служив у складі 73-го морського центру спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого на посаді старшого оператора групи. Брав участь у багатьох надскладних операціях і за це був нагороджений почесним нагрудним знаком “Золотий хрест”.
“Дитинство та юнацькі роки Станіслав провів у Краснограді на Харківщині, — розповідає мати воїна Оксана Резнік. — Закінчив Національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка за спеціальністю “агроінженерія”. Певний час працював в агрофірмі. А ще — захоплювався футболом і мистецтвом, був активним уболівальником команди “Металіст” й актором-аматором театру “Арт-Є”.
У 2014-му Станіслав Марченков познайомився у соцмережі з майбутньою дружиною Наталією. Невдовзі пара побралася. Через п’ять років у них народилась дочка Уляна.
“Стас був чудовий батько, — зауважує дружина Наталія Марченкова. — Він дуже любив Улю. Купав її, змінював підгузки, грався, вночі мчав в аптеку, коли хворіла. Сильно її любив і називав своєю принцесою. Доня дуже схожа на татка. Між ними був особливий зв’язок. Не повірите, але саме у той час страшної ночі, коли серце Стаса перестало битися, вона прокинулася стривожена...”
Останні роки перед великою війною Станіслав працював у теплицях з вирощування помідорів. У жовтні 2022-го його мобілізували. У складі 73-го морського центру спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого ССО ЗСУ воїн брав участь у багатьох надскладних операціях. Зокрема, у лютому 2024 року разом із побратимами знешкодив вороже обладнання на одній з незаконно захоплених видобувних платформ у Чорному морі біля узбережжя окупованого Криму. Мова про операцію “Цитадель”. Саме голос Станіслава Марченкова чути на відео, яке згодом оприлюднили Сили спеціальних операцій.
За словами Наталії, у війську чоловік мав позивний “Банан”. “Якось повечерявши, хлопці пішли відпочивати. А Стас подався на кухню. Через кілька хвилин забігає у кімнату й кричить: “Пацани, там банани привезли”, — розповідає дружина. — Так і приліпилося це слово до нього. Коли Стас був за кордоном на навчанні, іноземні колеги навіть подарували йому костюм банана. Хоч і служив морським піхотинцем, чоловік плавати не вмів. І таке буває. Знаєте, він завжди ніяковів, коли цивільні дякували йому за захист. Казав: “Я нічого такого не роблю. Це ж обов’язок кожного українського чоловіка — захищати свою Батьківщину”.
Життя воїна обірвалось 28 лютого 2024 року поблизу острова Тендрівська Коса на Херсонщині. “Спецпризначенці забезпечували відхід основних сил групи після виконання бойового завдання, — розповідає мама бійця. — Стаса смертельно поранило. Четвертого березня йому мало б виповнитися 30 років”.
Поховали відважного захисника на Новому кладовищі в селі Наталине Харківської області, де він жив із родиною. Посмертно Станіслава Марченкова нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Рідні воїна зареєстрували петицію з проханням надати бійцю посмертно звання Героя України.
