У березні минуло 209 років з дня народження і 162 — з дня смерті Тараса Григоровича Шевченка. З цієї нагоди я поспілкувалася з 88-річною Валентиною Сушицькою — праправнучкою великого Кобзаря по лінії сестри Катерини, яка в дитинстві бавила маленького Тараса.
Родовід жінки досліджували науковці. І довели, що вона — дійсно праправнучка Тараса Шевченка.
“Прапрабабуся Катерина мала 11 дітей. Померла від холери у 1848 році. Її донька, моя прабабуся Федора, вийшла заміж за Онуфрія Бондаря і народила мого дідуся Мартина. Він ще особисто бачив Тараса Шевченка, — розповідає жінка. — Якось, коли батьки працювали в полі, Тарас прийшов у двір родинної хати. Вдома були лише діти. Вони не впізнали його. Як розповів мені батько, подивились на нього: пан — не пан, мужик — не мужик. Всі розгубилися, принишкли.
Тарас розпитав дітей, де батьки, як кого звати, погладив дитячі чуби й сів до столу писати записку. Велів передати її батькам, а під скатертину поклав 25 карбованців. У ті часи то були хороші гроші.
Ввечері батьки діда взяли ту записку, не могли прочитати, бо були неписьменні, тож понесли її управителю. Але й той їм не прочитав, лише назвав ініціали Шевченка. Батьки дуже зраділи, що він заходив у гості”.
Пані Валентина каже: її родина дуже пишалася Тарасом, він був для них, мов янгол-охоронець. “Прабаба Федора била поклони під образами й завжди молилась до Тарасія”, — каже жінка.
“Мій чоловік Борис дізнався, що я з Шевченківського роду, тільки через рік спільного життя, — усміхається жінка. — Ми поїхали на екскурсію до музею прапрадіда. Прийшли, а один із працівників підходить до мене вітатися і каже: “О, родичка Шевченка приїхала”. Чоловік витріщив очі (сміється).
Наш син Едуард вихвалявся перед однокласниками цим фактом. Діти навіть не вірили йому, скаржились учительці на сина. Мене викликали до школи. Я все пояснила. І діти, і вчителі були вражені! Але треба сказати, що причетність до такого славетного роду не дала синові особливих привілеїв під час навчання. До нього ставились, як до всіх”.
Майже кожен у роду Шевченка мав таланти. Батько пані Валентини добре співав і мав хист до музики, тому й називали його Соловей. А сама Валентина пише вірші, присвячуючи їх близьким і колегам. У жінки за плечима — освіта, здобута у технікумі книжкової торгівлі. Вона працювала у Донецькій області завідувачкою книжкового магазину.
Щороку 9 березня, у день народження Кобзаря, пані Валентина вшановує пам’ять свого прапрадіда, читає його вірші й молиться. Раніше, коли була молодшою, їздила в Канів на могилу Шевченка. Пані Валентина присвятила Тарасові вірш, що має назву “На Чернечій горі”.
Насамкінець питаю жінку, який її улюблений твір Кобзаря. Вона каже — “Катерина”. “Хоча я люблю весь Кобзар, бо там уся наша українська душа, — додає пані Валентина. — А знаєте, про що тепер найбільше мрію? Про нашу перемогу у війні. Хочу і їй присвятити вірша”.
