23-річний вінничанин Артем Полтараков поліг під час виконання бойового завдання на Донеччині у грудні 2022-го. А 32-літній Володимир — навесні минулого року на Запоріжжі.
“Після школи Артем здобув фах продавця-консультанта у Вінницькому професійному училищі, — розповідає дружина воїна Анастасія Полтаракова. — У коханого було багато друзів, всі любили його за добре серце й чудове почуття гумору. Далі була строкова служба, яку Артем проходив у Нацгвардії в Одесі”.
За словами співрозмовниці, з Артемом вони познайомились у магазині. Вона влаштувалася туди на роботу, а хлопець проходив там практику.
“Артему сказали прибути у військкомат уже 25 лютого, — згадує дружина. — До осені 2022 року у складі 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна чоловік охороняв об’єкти критичної інфраструктури на Вінниччині. Влітку того ж року ми розписалися. Мріяли, що, як тільки закінчиться війна, влаштуємо велике весілля. Мріяли про діток... У жовтні коханий з побратимами вирушив на Донеччину”.
1 грудня дружина востаннє спілкувалася з Артемом. “У його погляді була втома, руки в болоті — не було як помитись, — зауважує моя співрозмовниця. — Наступного дня чоловік не зателефонував. 3 грудня я поїхала до його мами, бо мала недобре передчуття. І тоді ж їй зателефонували з частини і повідомили, що під селищем Спірне у бою з окупантами Артем дістав смертельне поранення. Коханого посмертно нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня”.
Анастасія Полтаракова каже, що родина важко пережила цю болючу втрату. Ще одним ударом стала загибель Володимира. “Вони — рідні брати по батьківській лінії. Але, на жаль, так склалося, що між собою нечасто спілкувались, адже виховувалися у різних родинах. Проте завжди знали — вони є один в одного”, — розказує. Володимир працював у транспортній компанії. Після початку повномасштабного вторгнення добровільно приєднався до лав Нацгвардії.
“Син служив зв’язківцем на Донеччині, на Запоріжжі був кулеметником. Часто в розмовах наголошував, що найбільша його мрія — перемога України над ворогом, — додає мати бійця Олена Полтаракова. — Володимир був удостоєний відзнаки “За відвагу”, проте так і не встиг отримати її”. Свій останній бій відважний воїн прийняв 2 березня 2024 року біля Вербового. На похороні матері вручили синову нагороду.
“Я мав честь служити разом з батьком полеглих воїнів у правоохоронних органах, — каже знайомий родини Юрій Мельник. — Артем та Володимир, двоє міцні як дуби чоловіки, були генофондом нації. Їм би ще жити й жити, дітей ростити. Дуже боляче, що війна забирає найкращих”. Після загибелі синів їхній батько, Сергій Полтараков, передав побратимам три квадрокоптери, телескопічну щоглу і комплект кабелів для антени. Щоб вони і надалі могли нищити клятого ворога й відомстити за смерть його дітей.
