Завжди усміхнений і душа компанії, але водночас сильний і відповідальний. Все це про 38-річного солдата Олександра Спрейса із села Родниківка Черкаської області. Стрілець-помічник гранатометника поліг у березні 2024-го на Запорізькому напрямку. У захисника з позивним “Спайс” залишились дружина, вітчим, брат та дві сестри.
“Олександр виріс у багатодітній родині. Пам’ятаю, як дитиною просив у мами братика, а потім ще й сестричку. І так сталось, що народилась двійня — Сашко й Наталія. Я був найстаршим, тож опікувався меншими. Ми були дуже дружними, — розповідає Володимир Малюга, рідний брат воїна. — Сашко був спокійним, із чудовим почуттям гумору. Після строкової служби працював в Умані на меблевій фабриці. Потім переїхав до Житомира, де трудився на підприємстві з виготовлення електропроводки для автомобілів. Там зустрів свою кохану Тетяну. На роботі Сашка цінували, бо мав справді золоті руки”.
У перший день великої війни Олександр добровільно пішов до військкомату. “Ми обоє взяли до рук зброю, щоби боронити державу. Але служили в різних бригадах, — продовжує Володимир. — Олександр був стрільцем-помічником гранатометника 3-го механізованого батальйону однієї з військових частин ЗСУ. Місяць навчався у Німеччині. Потім його перевели на Запорізький напрямок. Тримав позиції біля Роботиного. Через сімейні обставини мені довелось звільнитись зі служби, тож я почав волонтерити. Часто відвідував Олександра, допомагав йому та побратимам з амуніцією, ліками, дронами. Воїни, які служили пліч-о-пліч із братом, розповідали, що він був добрим і хоробрим воїном. Ніколи не відмовлявся йти на “нуль” і завжди казав: “Хто, як не я?” Ви тільки уявіть собі, що за вісім місяців служби брат здійснив 42 виходи на позиції, які тривали по п’ять-десять днів. Саша був сильним і ніколи не падав духом, хоча на його руках помирали побратими. Востаннє бачив брата незадовго до його загибелі. Привіз бійцям укотре допомогу. У розмові Сашко сказав, що, певно, вже не повернеться з позицій, бо ситуація дуже важка”.
Саме на 42-му виході “на нуль”, 11 березня 2024 року, й обірвалось життя хороброго воїна. За спогадами побратима “Спайса”, вони побачили спалах, а потім пролунав вибух. Ймовірно, з танка.
“Сашка відкинуло. Товариш кинувся до нього, але пульсу вже не було. Лише через чотири дні тіло змогли забрати. Поховали брата на Алеї Слави у рідному селі Родниківка, — каже співрозмовник. — Олександр був справжнім Героєм. Саме тому я зареєстрував петицію з проханням присвоїти йому посмертно звання Героя України”.
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) Спрейсу Олександру Вікторовичу
