Дмитро воював у складі 3-ї окремої штурмової бригади. Того дня противник почав просуватись у тил наших військових, і Дмитро вирішив діяти негайно — разом з двома побратимами не лише зупинив ворога, а й пішов у контрнаступ. На жаль, життя Героя обірвала ворожа куля.
...Дмитро народився у селищі Сартана, що приблизно за п’ять кілометрів від Маріуполя. З походження він — надазовський грек (тому на фронті мав позивний “Грек”). Після навчання у Харківському національному університеті будівництва та архітектури і строкової служби хлопець поїхав до Харкова, де влаштувався на роботу в одну з будівельних фірм.
“Дмитро був інженером — спеціалістом з металобетонних конструкцій. Знайшов хорошу роботу, був керівником відділу. Він радів життю, але війна все перекреслила”, — каже Олександр Коссє, друг воїна. За його словами, Дмитро навіть не розглядав іншого варіанта, ніж стати на захист своєї країни.
“24 лютого я вже був на службі, тому попросив Дмитра допомогти моїй дружині виїхати з маленькою донечкою у безпечне місце, — розповідає Кирило Жидовленко, чоловік сестри Героя. — На вокзалі Катерина вмовляла брата поїхати з ними, але він і слухати не хотів. Сказав, що не пробачить собі, якщо покине країну в такий важкий час. Того ж дня він пішов у військкомат”.
У підрозділі територіальної оборони “Азов” Дмитро, зокрема, звільняв Ірпінь та Гостомель.
“Я був командиром відділення, а Дмитро — моїм заступником, — розповідає Олександр Степаненко, побратим Героя. — Після звільнення Київщини нас відправили на Запорізький напрямок, де ми вже воювали як ССО “АЗОВ-Київ”. Восени 2022-го сформувалася 3-тя окрема штурмова бригада. Дмитро став головним сержантом взводу. У його обов’язки входила підготовка бійців. Воїни поважали Дмитра, адже був розумний, начитаний, мотивований і за своїх завжди стояв горою. Він був справжній лідер, тож бійці йшли за ним у бій без вагань.
У січні ми потрапили на Бахмутський напрямок. Ворог намагався штурмувати наші позиції. Поряд була позиція ще однієї бригади. Під час чергового штурму з цієї бригади попросили про підмогу, був ризик, що ворог зайде до нас у тил. Діма ще з двома побратимами рушили у бій. Дмитро не лише втримав оборону, а й почав контратакувати ворога, щоб той не перегрупувався і не пішов у нову атаку. Тоді полягло щонайменше 13 російських окупантів. На жаль, ворожа куля поцілила Дмитрові в шию й ушкодила артерію. Шансів вижити не було”.
За словами рідних, Дмитро не сумнівався у перемозі України.
“Він цікавився історією, ідеєю українського націоналізму, прочитав багато книжок, — ділиться Кирило Жидовленко. — Казав, що після перемоги, можливо, піде у політику. Це й не дивно — у нього були лідерські риси. Дмитро хотів зміцнити державу, зробити так, щоб ми вже ніколи не були слабкими і щоб ця війна більше не повторилася”.
Сестра Героя каже, що Дмитро найбільше мріяв звільнити рідний Маріуполь від окупантів. “Ми разом планували туди поїхати, і в Сартану, звісно, — додає Катерина. — Також після перемоги брат хотів одружитися”.
Побратими виготовили шеврон у пам’ять про Дмитра і одягають його на бойові виходи. Кажуть, що “Грек” назавжди з ними в строю. Рідні та друзі збирають підписи, щоб Дмитру присвоїли звання Героя України. Певні — він на це заслужив.
Проголосувати можна тут:
