При кожному спомині про свого сина Марія Дідура із села Краснопілка, що на Черкащині, не стримує сліз і пригортає його світлину до грудей. У липні минулого року 35-річний Петро пішов боронити країну від окупантів. Проте за декілька місяців його життя обірвалось біля Білогорівки, що на Луганщині. Про останній бій “Меломана” на фронті ходять легенди.
“Петро мав добрий характер, завжди допомагав мені по господарству, разом ми трудились на городі. І як би важко не було, він завжди усміхався. Що з літніми людьми, що з дітками він завжди міг знайти спільну мову. Петра обожнювали всі, — розповідає мама Героя Марія Дідура. — Відразу після школи син пішов на строкову службу в армію, хоча я пропонувала йому йти в училище. На це Петро заявив, що хотів би виконати свій обов’язок перед країною. Мріяв він про морський флот, проте не склалось, тож проходив службу в Умані. Повернувшись додому, син влаштувався у сільське кафе барменом. Але у його обов’язки входили й подача страв, і охорона, і прибирання. Також він забезпечував музичний супровід у кафе. Петро міг слухати улюблені українські пісні годинами. Репертуар підбирав удома й завжди радів, коли людям подобалося”.
У липні 2022 року Петро отримав повістку. Без жодних вагань зібрав речі та вирушив на війну, служив на посаді старшого навідника обслуги мінометного взводу окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна.
“За те, що його ще однією любов’ю, крім України, була музика, син отримав позивний “Меломан”, — каже пані Марія. — Телефонував двічі на тиждень, бо на передовій ситуація була складна, не завжди був зв’язок. Коли питала, як там, Петя завжди відповідав, що все добре. Він більше за нас із чоловіком турбувався. Востаннє ми спілкувались на Покрову. Привітали сина, побажали янгола-охоронця і щоб швидше повертався з перемогою. Він обіцяв повернутися, але...”
Свій останній бій Герой прийняв у Білогорівці на Луганщині 17 жовтня минулого року.
“Того дня Петро помітив ворожу диверсійну групу “Вагнер”. Прийняв рішення діяти. Шалений спротив українського воїна змусив ворога відступити, він не зміг зайти в тил. У бійця закінчилися всі боєприпаси, він бився до останнього, — розповідає голова Паланської громади Руслан Яремчук. — Побратими не встигли буквально на декілька секунд. У руках воїн тримав автомат, націлений у бік ворога, але сам уже не дихав...”
Поховали Петра Дідуру в рідному селі з військовими почестями. “Побувши декілька місяців на передовій, мій син і там залишив свій добрий слід, — каже Марія Дідура. — Уже декілька разів його побратими до нас приїжджали й дякували за Петра. Казали, що він — Герой і зробив все можливе, аби захистити своїх товаришів по службі”.
