Він захищав Україну в 2014-му, а у перший день після повномасштабного вторгнення повернувся на фронт. У березні 2022 року Віталій Мерінов в одному з боїв у Мар’їнці зазнав вогнепального уламкового поранення в ногу, але після одужання знову пішов на передову. Боєць воював на Луганщині, поблизу Кремінної, де був важко поранений.
“Віталій ще два дні боровся за життя, — розповідає Вікторія Мерінова, дружина Героя. — Спершу його рятували у лікарні в Лимані, потім перевезли до Дніпра. На жаль, не врятували. Під час евакуації мій чоловік молився. Був дуже побожний. Багатьох людей навернув до Бога. Тренував діток у спортивній школі й на заняттях постійно закликав їх вірити в Бога, ходити до церкви, перепитував підопічних, чи вони моляться зранку та ввечері”.
Зі слів дружини, Віталій понад усе любив донечку Лею, якій два рочки. “Я ще відправила чоловікові фото та відео святкування її дня народження, він переглянув. А потім... Віталій горою стояв за свою сім’ю. Він вирішував усі сімейні справи. Я лише втішалася життям. А ще він був дуже активний, ніколи не сидів на місці, мав феноменальні лідерські риси. Таке враження, що Віталій поспішав встигнути зробити все, що планував”.
Побратим Героя, Андрій із позивним “Борода”, каже, що своє лідерство Віталій постійно підтверджував на війні. “Перед кожним виходом на позиції хлопці питали саме його, як правильно зробити те чи те. Віталій знав усе. Окопи ми копали лише під його керівництвом. Пригадую, як приїхали на позиції під Кремінною. Окопи не були належно підготовлені, деякі — лише до коліна чи по пояс. Віталій вирішив окопатися глибше. І не лише дав вказівку, але й сам взяв до рук лопату. За короткий час ми викопали окопи, в яких були недосяжні для ворожих куль.
А якось волонтери привезли нам харчі. Залишилися порожні мішки, Віталій глянув на них і сказав: “А чому ми маємо їх викидати?” Ми насипали у ці мішки пісок, і наш захист став ще надійнішим”.
За словами “Бороди”, Віталій вмів жартувати, підбадьорити, додати оптимізму. “Він мав позивний “Мер”. “Мер” заступає на позицію”, — часто казав по рації, називаючи себе у третій особі. І після цього всім ставало спокійніше, бо їх охороняє сам “Мер”. До речі, такі були останні слова, які я почув від нього по рації: “Мер” заступає на позицію”. Далі побратими сказали, що Віталій — важкий трьохсотий”.
Під залпи та гімн України бійця поховали на Алеї Героїв у Чукалівці, що на Івано-Франківщині.
