Перший бій Юрій Сорока прийняв ще у 2014 році на Донеччині. Тоді чоловік був курсантом Головного центру підготовки особового складу ДПСУ. Повернувшись з АТО, старший сержант мріяв присвятити себе фермерській справі. Та коли почалася велика війна, він знову взяв до рук зброю.
Юрій був єдиною дитиною у сім’ї. “Я була найщасливішою мамою у світі, бо Господь мені подарував такого сина: порядного, вихованого, турботливого, — розповідає мама Героя Оксана Сорока. — Юрій не любив компаній, де курили чи вживали спиртне, вважав це марною тратою часу. Ми жодного разу не сварились, були найкращими друзями. Син закінчив Вінницький кооперативний інститут за фахом “товарознавство у митній справі”, але вирішив присвятити себе армії, потрапив на службу до прикордонного загону. Не раз Юрій наголошував, що пишається тим, що військовослужбовець, що виконує одну з найпочесніших місій — захищає країну та рідний народ”.
Повернувшись з АТО, прикордонник Юрій Сорока продовжив службу у Могилево-Подільському загоні. Невдовзі одружився. А вже у 2017 році молодий чоловік звільнився зі служби, щоби спробувати себе в іншій сфері.
“Якось син заявив, що хотів би стати фермером, — каже пані Оксана. — Отримав 2 гектари землі як учасник бойових дій, ми добрали паїв і взялись оформляти фермерське господарство. А поки тривало оформлення документів, син влаштувався менеджером з продажу елітного насіння в одну з фірм. 24 лютого 2022 року застало сина у Вінниці. Дізнавшись, що почалась велика війна, відразу подзвонила Юрію, адже розуміла, що його знову можуть викликати на службу. На другий день він віддав нам своє авто, документи й сказав, що їде до військової частини, але скоро повернеться. Проте насправді він уже планував повернутись на передову. Син лишив гарну роботу, родину, доволі забезпечене життя, бо понад усе любив Україну. Спочатку ніс службу на Чернігівщині, згодом — на Донеччині”.
За декілька тижнів до загибелі Юрій зателефонував мамі й сказав, щоб вона ніколи не впадала у депресію, що все буде добре. Наче передчував щось. А 16 серпня 2022 року поблизу міста Мар’їнка прикордонники потрапили під мінометний обстріл ворога, Юрій отримав тяжкі поранення.
“Щоранку я надсилала Юрію смайлик і дивилася, чи він переглянув повідомлення. Якщо так, мені ставало легше, я вже могла займатись своїми справами. В обід син за можливості телефонував. Але того дня його дзвінка я так і не дочекалась. Син загинув на позиції, до останнього стримуючи наступ ворога. На жаль, через шквальні обстріли йому лише через декілька годин змогли надати медичну допомогу. Але вже було пізно. Осколками Юрію сильно понівечило голову”.
Поховали Юрія Сороку в його рідному селі Іваньки на Вінниччині з усіма військовими почестями. А в школі, де вчився захисник, на честь Героя відкрили меморіальну дошку. 28-річного військовослужбовця посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня.
