Згодом жінка проходила лікування у багатьох клініках, зокрема й за кордоном. Перенесла декілька операцій, та, попри всі зусилля медиків, її стан невпинно погіршувався через вкрай рідкісну генетичну хворобу. Зрештою розвинувся цироз печінки, тому знадобилася трансплантація.
ЕТАП 1: З ЧОГО ВСЕ ПОЧАЛОСЯ
“На початку жовтня 2021 року я звернулась до сімейного лікаря через те, що зникли нюх і смак. Виявилось, що перенесла коронавірус у легкій формі, адже інших симптомів не було. У листопаді перед щепленням проти ковіду здала кров на аналіз. Тоді в мене виявили різке збільшення рівня тромбоцитів”, — розповідає Ірина Чабай. Гематолог прописав пацієнтці препарати для розрідження крові, які треба було вживати пожиттєво.
Львів’янка дотримувалась рекомендацій, допоки почалось повномасштабне вторгнення. 26 лютого 2022 року Ірина Чабай разом із двома маленькими синами виїхала до Нідерландів, невдовзі в неї закінчився запас ліків. На початку квітня у жінки раптово (за три дні) збільшився об’єм живота — розвинувся асцит (накопичення рідини в черевній порожнині). То були перші прояви печінкової недостатності.
ЕТАП 2: ПЕРШИЙ ДІАГНОЗ
“Нідерландські лікарі провели обстеження — рівень тромбоцитів був у нормі. А до розвитку асциту призвело тромбування печінкових вен, тоді з мого живота видалили приблизно 10 літрів рідини, — провадить далі. — За результатами аналізів, тамтешні медики поставили діагноз — синдром Бадда— Кіарі”.
“Ця хвороба супроводжується порушенням відтоку крові від печінки до серця, — пояснює Олег Гузій, лікар-трансплантолог Центру трансплантології лікарні святого Пантелеймона (Перше ТМО міста Львова). — Пані Ірині провели стентування печінкової вени, завдяки чому було відновлено кровотік з ворітної вени в нижню порожнисту, обходячи тромбоз”. Стан жінки покращився. Надалі, за призначенням лікарів, вона вживала препарати для розрідження крові та сечогінне.
У травні 2022 року сім’я повернулась до Львова. Тривалий час пані Ірина почувалась добре. Аж поки в серпні 2024-го сталось загострення — знову збільшився живіт і почали набрякати ноги. Звернулась до місцевих медиків. “Аналізи показали значне зниження рівня білка в крові — до 23 г/л (при нормі — до 80 г/л). Лікарі пояснили — це сталось внаслідок порушення функціонування печінки. На фоні хвороби вона починає виділяти багато рідини, тому падає рівень білка в організмі. Після крапельниць мені стало легше, повернулась додому. А через два тижні — знову рецидив: живіт “налився”, наче на шостому місяці вагітності”, — ділиться Ірина Чабай. Жінку скерували до столиці.
ЕТАП 3: У ПОШУКАХ ІСТИНИ
“Торік у листопаді в київському онкоцентрі в мене виявили мієлофіброз (захворювання крові). Пояснили, що це вроджена вада, яка проявилась після ковіду, — зауважує пані Ірина. — Четвертого квітня цього року в ННЦ хірургії та трансплантології імені Шалімова мені провели стентування печінкової вени. Через місяць приїхала на консультацію. На той час у животі знову почала набиратись рідина”. Медики з’ясували, що це сталось внаслідок тромбування стента. Тож 15 травня пацієнтці втретє провели стентування печінкової вени, операція тривала 12 годин. Після лікування стан пацієнтки поліпшився, вона повернулась додому. Щоправда, лікарі пояснили: більше немає сенсу проводити стентування, адже це знову завершиться тромбозом.
Першого червня через різке погіршення самопочуття Ірина Чабай викликала “швидку”. Пригадує: “Тоді раптово, протягом двох днів, живіт знову наповнився рідиною, це призвело до збільшення моєї ваги на 30 кілограмів. Тиснуло в грудях, стала задихатись. Ще й через низький тиск діймав біль голови”.
ЕТАП 4: ПРАВИЛЬНИЙ ДІАГНОЗ
“До нашої лікарні пацієнтку доправили у важкому стані. Її шкіра була сухою, на передній черевній стінці виднілися вени, що сталось внаслідок тромбозу. А в животі було майже 15 літрів зайвої рідини, — констатує лікар-трансплантолог Олег Гузій. — Провівши обстеження, діагностували цироз печінки. Такі важкі наслідки спричинила мутація фактору V Лейдена. Це рідкісна генетична хвороба, яка призводить до порушення роботи згортальної системи крові й тромбування судин. Вперше недуга може заявити про себе невдовзі після народження, але може й ніколи не проявитись. Тривалий час пані Ірина не підозрювала, що має таку генетичну мутацію. Вочевидь, спусковим механізмом, який “розбудив” її, став коронавірус, який спровокував збільшення рівня тромбоцитів у крові. Вроджена патологія у сукупності з мієлофіброзом призвела до розвитку синдрому Бадда — Кіарі й цирозу печінки. Зазвичай пацієнтів з такою хворобою намагаємося лікувати консервативно, аби вберегти від тяжких наслідків і трансплантації, адже навіть після неї залишаються ризики тромбозу судин. Але в цьому випадку ми використали всі консервативні методи, й таки рекомендували пересадку печінки”. У червні пацієнтку поставили на лист очікування. Часу було обмаль, адже її стан погіршувався.
ЕТАП 5: ЛІКУВАННЯ
“Мені встановили сечовий катетер, крапали сечогінні. Але ноги набрякали, об’єм живота збільшувався. Не могла ні встати, ні поворухнутись, потерпала від болю”, — каже Ірина Чабай. Кожні три-п’ять днів лікарі видаляли з черевної порожнини хворої по 10 — 13 літрів зайвої рідини. Зрештою, з’явився донорський орган.
“Восьмого липня о пів на п’яту ранку мене почали готувати до операції. Зізнаюсь, я зовсім не переживала. Щиро вірила, що врешті стану здоровою. Чоловіка й синів про трансплантацію не попередила, не хотіла, щоб вони переживали. Попросила лікарів, аби їм повідомили, коли вже пересадять печінку”, — згадує 35-річна пацієнтка. “Операція тривала майже 13 годин і була ускладнена тим, що тромбований стент виходив за межі печінки”, — зауважує Олег Гузій.
Коли Ірина прийшла до тями, то почувалась геть по-новому. “То був наче ковток свіжого повітря, адже одразу відчула, що зникло багато кілограмів зайвої ваги, мені стало легко дихати. Байдуже, що залишився чималий шрам на животі (приблизно 30 сантиметрів)”, — розповідає жінка.
Але на цьому її випробування не завершилися. “Через декілька днів після трансплантації під час комп’ютерної томографії ми виявили в пацієнтки тромбоз печінкової артерії, тож повторно провели операцію і видалили тромб. А згодом — ще й чималу гематому поблизу печінки”, — каже лікар Олег Гузій. За його словами, жінка пожиттєво має вживати ліки не лише для запобігання відторгнення донорського органа, але й для розрідження крові. До слова, мієлофіброз наразі — в стані ремісії. Та не виключено, якщо хвороба загостриться, пацієнтці може знадобитись і трансплантація кісткового мозку.
Наразі ж Ірина Чабай почувається добре. Вона знову важить 60 кілограмів, дотримується дієти й перебуває під контролем лікарів.
