Анатолій Назаренко любив проводити час із родиною — дружиною Наталею, донькою Оленою, сином Романом та онучкою. Але після повномасштабного вторгнення повернувся до армії. Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний присвоїв Назаренкові військове звання полковника. Посмертно. А президент нагородив його орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Теж посмертно.
“Ми прожили разом 33 роки. Це було велике та щире кохання. За ним ми були, наче за кам’яною стіною”, — каже дружина загиблого Наталія Назаренко.
За її словами, Анатолій обрав професію військового за прикладом батька. Закінчив Хмельницьке вище артилерійське командне училище.
“Спочатку служив у Німеччині, там у нас і народився старший син, — додає дружина. — Повернувшись в Україну, два роки був слухачем Національної академії оборони України в Києві, де отримав кваліфікацію офіцера військового управління оперативно-тактичного рівня. Служив заступником командира окремої бригадно-артилерійської групи...”
За довгі роки служби чоловік був нагороджений грамотами, медалями, подяками від Міноборони й президента України. Опісля звільнився у запас.
“Після виходу на заслужений відпочинок працював у Білій Церкві на різних роботах: начальником відділу кадрів військторгу, виконавчим директором охоронної фірми, юристом у банку”, — каже дружина.
З 2014-го до 2022 року Анатолій Назаренко викладав предмет “Захист України” в Інституті післядипломної освіти, проводив всеукраїнську дитячо-юнацьку військово-патріотичну гру “Сокіл” (“Джура”).
За словами рідних, Анатолій Назаренко любив у вихідні готувати, зокрема м’ясо, й частувати ним рідних.
“Часто влаштовував нам з дітьми сюрпризи. Для мене організовував романтичні вечері, дарував квіти, він вмів дивувати та радувати, — додає Наталія Назаренко. — Чоловік мріяв добудувати будинок та збирати в ньому всю родину...”
Із початком повномасштабного вторгнення Анатолій Назаренко був мобілізований. У третій танковій бригаді займав посаду командира новоствореної військової частини.
...Анатолій Назаренко вивів ввірений йому підрозділ на бойове чергування у районі Ізюму Харківської області та ціною власного життя захистив особовий склад від ворожого вогню, адже завжди був попереду...
“Під час маневру постраждало 4 військових, з яких загинув лише командир — мій тато, — каже Олена Слободянюк, донька героя. — Артилерійський дивізіон не втратив керування та боєздатності після бойового зіткнення через чіткі та професійні дії мого тата, який до останнього керував підрозділом та залишався на полі бою”.
Анатолій так і не дочекався на народження онука і не встиг добудувати дім, у якому мріяв збирати найрідніших...
