Микола Рачок з перших днів великої війни став до лав ЗСУ, хоч не мав ні військової спеціальності, ні бойового досвіду. Дістав позивний “Хлопчик”. Рідні й побратими кажуть, що він був мужній воїн і великий патріот. Боєць 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського поліг у нерівному бою із загоном ПВК “Вагнер” неподалік Покровська, що на Донеччині. Старшого солдата нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Посмертно.
“Микола закінчив Вінницький технічний ліцей і в 2012 році вступив до Національного університету “Києво-Могилянська академія” за спеціальністю “філологія”. Для рідних це стало несподіванкою, адже мав хист до точних наук і легко вступив би до будь-якого технічного вишу, — розповідає Наталія Пелешенко, викладачка кафедри літературознавства НаУКМА. — Все, за що брався, Микола робив бездоганно. Крім навчання, опановував танго та захоплювався машинами. Навіть курсову написав про автомобіль Отто Кестера “Карл” (гоночна машина-кадилак. — Авт.) з роману Ремарка “Три товариші”. Отримавши диплом, Микола Рачок працював у різноманітних виданнях, був редактором новин й автором публікацій.
“Щиро кажучи, ніколи б не подумала, що тендітний та інтелігентний Микола добровільно піде до армії, бо військового досвіду він не мав, — мовить далі співрозмовниця. — Але пішов, не сховався за чужі спини. Служив кулеметником у 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського. На Сході Микола вів щоденник, де описував воєнні будні. Планував видати книжку. Після перемоги хотів вивчити французьку і японську мови, навчитись танцювати у парі, відкрити україномовне автомобільне медіа. Він був мужній воїн, рішуче йшов у бій. Завжди казав нам, що вони на фронті якраз для того, аби ми тут, у тилу, могли нормально жити”.
Життя відважного захисника обірвалось 19 липня 2022 року під Покровськом на Донеччині. “Підрозділ Миколи прийняв нерівний бій з численним загоном “вагнерівців”. Побратим Миколи зазнав важкого поранення, — додає Наталія Пелешенко. — А він до останку відстрілювався. Ворога було знищено, прорив зупинено. Проте Микола дістав несумісне із життям поранення”.
Поховали 27-річного бійця у селі Стадниця на Вінниччині. Отримавши державні виплати, родина воїна втілила у життя одну з його найбільших мрій. “Микола часто казав, що колись обов’язково відкриє власну книгарню, де можна буде не тільки погортати чи придбати книжки, а й просто поспілкуватись, — додає сестра бійця Антоніна Люлька. — На втілення братової мрії пішло 10 місяців. І ось наша книгарня “Герої” відчинила свої двері у центрі Вінниці 29 січня, у День пам’яті Героїв Крут. Щотижня плануємо запрошувати сюди авторів, видавців, репортерів, які працюють на передовій. Щоб з їхніх вуст люди дізнавалися правду про війну та ще більше шанували подвиг наших захисників”.
