Дмитро Розенко родом із Чудівки. У мирному житті працював у прокуратурі, був молодшим радником юстиції. Захоплювався книгами, досліджував історію, мандрував Україною та планував написати книжку. Але втрутилася війна. Після повномасштабного вторгнення Дмитро добровільно пішов до військкомату й приєднався до територіальної оборони. Підрозділ, у якому служив воїн, обороняв Чернігівщину. Там, у бою, й обірвалось життя відважного захисника. На другий день війни.
“Минуло понад два роки, як я втратила брата, але при кожній згадці про нього — море сліз. Він не встиг одружитись із коханою, не залишив нащадків. Обірвалась гілка нашого роду, — розповідає Юлія Усенок, рідна сестра воїна. — Наші батьки вчителювали, а школа була за шість кілометрів від села. То Дмитро до четвертого класу пішки ходив туди. Одним з його улюблених предметів була історія України. Дмитро навіть склав історію нашого родоводу. Так ми дізнались, що батька й брата нашої прабабці розстріляли у 1921 році, а інший брат загинув у радянських таборах. Думаю, що дослідження червоного терору вплинуло на його світогляд, на ставлення до всього радянського й російського. Він був великим патріотом України”.
Після закінчення Національного університету “Одеська юридична академія” Дмитро Розенко працював у Чернігівській обласній прокуратурі. За професіоналізм отримав звання молодшого радника юстиції.
“Брат мав бронь від служби, але коли його викликали до військкомату, він нею не скористався. Із 2015-го по 2016-й роки служив у лавах ЗСУ на посаді інструктора, — додає Юлія Усенок. — Дмитро не раз писав рапорти, аби його відправили в зону бойових дій, та отримував відмови”.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Дмитро Розенко пішов до військкомату й записався до територіальної оборони.
“25 лютого його підрозділ отримав завдання закріпитися у районі села Халявин Чернігівського району. Разом із військовослужбовцями 1-ї окремої танкової Сіверської бригади треба було не дати російським окупантам зайняти позиції на підступах до Чернігова, — додає тато воїна Олег Розенко. — Підрозділ одним із перших вступив у бій з росіянами. На жаль, він став останнім для шістьох воїнів, серед яких був і Дмитро. Син отримав смертельні осколкові поранення”.
Поховали захисника на кладовищі села Чудівка. Дмитра Розенка посмертно нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня. “Щодня ходимо на цвинтар, щоби хоч так набутись із сином...” — із сумом каже батько захисника.
