Історія кохання 41-річної Наталії Ісакової та 59-річного Джеймса Капріні розпочалась рік тому у Львові. Одного сонячного травневого дня вони познайомилися просто на вулиці.
“Коли розпочалася війна, я вивезла своїх дітей до Львова і там випадково зустріла Джимі, — розповідає Наталія. — Він мені зробив пропозицію на третій день нашого знайомства. Але я тоді думала, що чоловік жартує. Джеймс приїхав в Україну, щоб долучитися до Інтернаціонального легіону. Але я запропонувала йому поїхати в моє рідне Запоріжжя і там допомагати воїнам, спробувати себе у волонтерстві. Ця ідея йому сподобалась”.
Джеймс почав вести свій блог і показувати, що відбувається в Україні. Багато його співвітчизників з Англії відразу запропонували допомогу.
“У червні ми отримали першу вантажівку з допомогою для переселенців і для військових. Нас із Джеймсом дуже об’єднує бажання допомагати всім, хто страждає від війни. Наша “романтика” — це спільні поїздки до захисників на передову”, — каже волонтерка.
За словами Наталії, менш ніж за рік вони з Джеймсом подолали мовний бар’єр. “Спершу використовували для спілкування додатки-перекладачі, але тепер усе простіше. Я наполегливо вчу англійську, а Джеймс — нашу солов’їну мову”, — розповідає жінка.
Через рік після знайомства закохані побралися у Запоріжжі.
“Ми вирішили одружитися ще минулого літа. Але почалась епопея із візою Джеймса. Потім ми звернулись до суду і от, нарешті, отримали дозвіл на одруження. Я полюбила його за мужність і за те, що він наполегливий, добрий, не боїться відповідальності. Після двох тижнів знайомства ми зробили парне татуювання — “Дерево життя”. В нього витатуйоване моє ім’я, а в мене — його. На церемонії одруження ми обмінялися не лише обручками, але й прапорами. Я одягнула на себе прапор Великої Британії, а Джеймс — український стяг. Це був такий собі символ об’єднання двох країн через наше кохання”, — каже Наталія Ісакова.
