Олександр Козюра родом із міста Дубно, що на Рівненщині. Здобув освіту в Харківській академії пожежної безпеки й став інспектором держпожежнагляду, відтак — експертом-пожежотехніком відділу вибухотехнічної служби НДЕКЦ МВС України. Колеги зазначають: Олександр був відданий своїй справі.
“Ми потоваришували під час навчання. А згодом стали судовими експертами в Науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі — робили екпертизи за фактами вибухів чи пожеж, встановлювали причини, також займались пошуком і знешкодженням вибухонебезпечних пристроїв на території рідної області, — розповідає Валерій Крутой, начальник управління вибухотехнічної служби ГУНП Рівненщини. — Якось Олександр поїхав відпочити на Херсонщину, де й зустрів майбутню дружину”.
Закохані побрались у червні 2011 року, оселились у селі Нова Збур’ївка на Лівому березі. “Саша любив читати, зокрема цікавився психологією. Провадив здоровий спосіб життя, не мав шкідливих звичок, — ділиться дружина Юлія. — Він був найкращим батьком для наших синочків Дмитра й Владислава, мотивував їх навчатись, заохочував до спорту. А на вихідних ми разом їздили на море”.
“Ми познайомились у 2018-му на одному з викликів. Я був командиром роти патрульної поліції, а Олександр — начальником відділу вибухотехнічної служби поліції Херсонщини. Він одразу ж запропонував перевестись до нього на службу. Залюбки ділився знаннями — жодна книжка не дала б такої підготовки, — запевняє Володимир Перепелиця. — Ми обоє захоплювалися електронікою, а її використовують у вибухонебезпечних пристроях. В Олександра завше було багато задумок і проєктів з цього приводу. Він любив свою справу — жив нею”.
Після початку повномасштабного вторгнення вибухотехнічну службу поліції Херсонщини евакуювали до сусідньої області. Тоді як дружина й сини Олександра опинились в окупації. “Я боялась, щоб росіяни не дізнались, де служить чоловік. Було дуже страшно, бо могли розстріляти, — зауважує Юлія. — Та в червні нам вдалось виїхати, перед тим я видалила всі фотографії й переписки. Через Крим та РФ ми потрапили до Польщі, де й оселились”.
А Олександр із підлеглими розміновував звільнені від ворога території Херсонщини. “Він мав право піти на пенсію за вислугою років. Та казав, що не залишить своїх хлопців і службу, мовляв, є ще багато роботи”, — згадує підполковник поліції Валерій Крутой.
26 жовтня 2022 року Олександр Козюра виїхав на черговий за день виклик — поблизу села Білоусове місцеві виявили протитанкові міни. “Раніше по тій посадці ходили наші спецпризначенці й наробили ворогу багато біди. Тож згодом російські сапери її замінували. Група під керівництвом Олександра взялась за розмінування, — провадить Володимир Перепелиця. — В якусь мить він наказав підлеглим відійти на безпечну відстань — наче щось відчув. І пішов розміновувати сам. Тоді пролунав вибух...”
“Того дня я повернулась з роботи й побачила заплакану маму — вона вже знала. Було нестерпно важко, ми не могли повірити, що Саша загинув”, — пригадує Юля.

42-річного полковника поліції поховали в рідному Дубні — поряд із батьками. “Саша любив спокій і тишу, мріяв придбати будиночок біля моря, — зітхає дружина, яка разом із синами чекає на деокупацію рідного села й можливість туди повернутись. — І дуже хочу знову приїхати на могилу коханого”.