Юрій був дуже ерудований і не цурався жодної роботи: займався відеозйомкою, будівництвом, сторожував у дитсадку, навчав дітей у школі комп’ютерної грамотності. А ще — дуже любив мандрівки Дністром і не раз організовував такі подорожі для ветеранів АТО/ООС та їхніх родин.
Після закінчення 9 класу тернополянин здобув фах столяра-паркетника у вищому професійно-технічному училищі. Далі була строкова служба в Алчевську, у прикордонних військах. Демобілізувавшись, Юрій Бачинський вступив у тернопільську філію Європейського університету. Проте навчання не завершив.
Зі своєю майбутньою дружиною Наталією, тоді студенткою фізико-математичного факультету Тернопільського педінституту, молодий чоловік познайомився випадково. “Ми зустрілися в міському транспорті, коли Юра з друзями проводжав товариша в армію. Він поступився мені місцем. Тоді перекинулися кількома словами й вирішили зустрітися, — згадує дружина. — Юра був чудовий співрозмовник, завжди підтримував мене, дарував квіти”. Через рік і три місяці пара одружилася. За словами пані Наталії, їхнє весілля було чималеньке — на більш як 100 гостей.
Першим у подружжя Бачинських народився син Ярослав. Тепер йому 28, працює в ІТ-сфері. Друга донька, 22-річна Анастасія, — чемпіонка Європи зі спортивної гімнастики в командній першості, дворазова бронзова призерка юнацьких Олімпійських ігор. Настя з 11 років навчалася у Києві, і батько теж туди на якийсь час перебрався, щоб підтримувати дівчину. 18-літній Любомир — нині студент. А наймолодша Соломія, якій 15, навчається в гімназії, гарно малює, пише вірші й прозу та мріє стати журналісткою. Об’єднувала родину любов до подорожей, зокрема до сплавів по Дністру на плотах із пластикових пляшок. Нерідко Юрій Бачинський організовував їх і для учасників АТО/ ООС та їхніх родин.
Щоб забезпечувати чималу родину, тернополянину довелося працювати й за кордоном. Повномасштабне вторгнення застало його у Франції. Туди ж на початку великої війни вирушила і пані Наталія з дітьми, адже доньці Анастасії президент одного зі спортивних клубів запропонував прихисток. “Проте на нас чекала несподіванка, — зауважує моя співрозмовниця. — На зароблені за кордоном гроші чоловік купив фронтову амуніцію і сказав, що повертається додому та йде захищати Україну”.
Юрій Бачинський потрапив до 35-ї окремої стрілецької бригади. Обійняв посаду стрільця-санітара. Мав позивний “Бача”, що в перекладі з пушту, однієї з афганських мов, означає “друг”. Після навчання вирушив на передову. Рідним телефонував, коли була можливість. Але про службу мало розповідав. Дружина й діти дізналися про осколкове поранення у плече, якого він зазнав, рятуючи побратимів, лише згодом.
...За кілька годин перед загибеллю Юрій ще говорив з дружиною телефоном про буденні справи. “Ми мали їхати на позиції. Спершу перша група, якій належало змінити хлопців, а згодом — друга, — розповідає побратим воїна Юрій Мельник. — “Бача” мав бути в другій групі. Але за кілька хвилин перед від’їздом йому сказали, щоб долучився до першої. Між заїздами минуло 20 хвилин. Першу групу вороги обстріляли... Коли я приїхав, Юрій лежав поранений”. Поки прибули медики з еваку, воїн помер. Сталося це 8 травня 2023 року біля міста Часів Яр, що на Донеччині.
Поховали бійця в рідному Тернополі, на Алеї Слави Микулинецького кладовища. “Загибель Юри — невимовна втрата для нас усіх, а особливо — для рідних”, — зауважує побратим. Адже, за його словами, він був для сім’ї великою опорою й підтримкою і завжди пишався досягненнями своїх дітей.
Рідні зареєстрували петицію з проханням надати воїну почесне звання Героя України (посмертно).
Петиція про присвоєння звання "Героя України” (посмертно) Бачинському Юрію Петровичу
