Володимир свідомо обрав шлях воїна, підписавши контракт із ЗСУ. Воював в ООС, а коли ворог посунув на рідну землю великою війною, знову став на її захист. Бо понад усе прагнув, щоб його маленька донечка жила під мирним небом.
“Закінчивши школу, Володя вступив у Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту, де здобув спеціальність “штукатура та лицювальника-плиточника”. Далі була строкова служба, після якої коханий підписав контракт із ЗСУ. У 2019 — 2020 роках він брав участь в ООС на Донбасі, — розповідає дружина бійця Валентина Покушанова. — З чоловіком ми були знайомі змалку, адже з одного села. Спершу товаришували, а потім між нами з’явилося кохання. Володя підкорив своєю турботою й увагою. Щоранку, як був удома, їхав за декілька кілометрів до сусіднього села, аби привезти для мене улюблену каву й шоколадку. А ще чоловік дуже любив тварин. Коли ми вже жили разом у Василькові, то забрали додому безпритульного собаку. Пригадався ще один випадок. Якось ми йшли містом взимку і Володя побачив песика, що дуже змерз. То пішов до магазину й купив йому сосисок.
У травні 2022 року в коханого мав закінчитись контракт. Ми хотіли поїхати за кордон на роботу. Але доля розпорядилася інакше”.
Велика війна застала Володимира Покушанова у Василькові. “Разом зі своїми побратимами коханий став на захист Київщини, — згадує співрозмовниця. — У червні 2022-го ми розписались, а через рік народилась донечка Єва. Чоловік був на пологах і всіляко мене підтримував. 26 січня 2025 року Володю перевели до 95-ї десантно-штурмової бригади. Спершу воював на Сумщині, а відтак підрозділ відправили в Курську область. Лише двічі він зумів вийти на зв’язок і сказати, що все добре... Та 8 березня поблизу населеного пункту Микільський Володя зник безвісти. І хоч мені відправили всі його документи, я жила надією на диво, що він живий, що, можливо, в полоні. Проте у травні цього року мені зателефонували й повідомили, що є збіг ДНК. Та я до останку не вірила. Лише коли поїхала в морг Полтави, то впізнала Володю за татуюваннями на тілі. В офіційних документах написано, що смерть настала внаслідок осколкового поранення”.
В останню дорогу 26-річного старшого солдата Володимира Покушанова провели 31 травня у рідному селі Сошанське, що на Вінниччині. Щотижня дружина з дочкою йдуть на його могилу. “Боляче дивитись, як трирічна Євуся цілує портрет татка, — плаче дружина. — Вона дуже схожа на чоловіка й має такий же запальний характер. Шкода, що Володя не бачить, як донечка зростає, шкода, що не поведе її на перший дзвоник, під вінець... Та вірю, що чоловік оберігає нас із небес”.
Родина створила петицію з проханням присвоїти воїну посмертно найвище державне звання — Герой України.
