Старший сержант Станіслав Джура-Соколовський у складі батальйону “Азов” з перших днів широкомасштабного вторгнення боронив країну від окупантів. Проте на Сході зазнав смертельного поранення. Поховати його рідним вдалося лише через чотири місяці — рашисти не хотіли віддавати тіло. За героїзм 23-річного захисника нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Посмертно.
Тримати зброю в руках Станіславу Джурі-Соколовському доводилось не вперше. У 2019 — 2022 роках він служив за контрактом у рядах “Азову” в Маріуполі. Опісля демобілізувався, поновився на роботі (був монтером колії на підприємстві), дістав підвищення. Проте встиг пропрацювати лише місяць, бо почалася повномасштабна війна. Хоч мав “бронь”, пішов до військкомату. І невдовзі знову опинився в місті на березі моря...
“Син щодня телефонував нам, — розповідає Оксана Джура-Соколовська, мама воїна. — Казав, що йдуть страшні вуличні бої, виття сирен не припиняється ні на мить, але вони з побратимами жодного сантиметра нашої землі не віддадуть! З березня ж Станіслав перебував у бункерах “Азовсталі”. Харчів майже не було. Наші бійці розмочували хліб у воді — і так виживали...”
Удень 8 квітня мати спілкувалася із сином, після того він не телефонував. Коли ж рідні зайшли на його сторінку в соцмережах, побачили там допис побратимів, що “Станіслава більше нема”. Попри це, вірити у трагічну звістку не хотіли. Пані Оксана зверталась на гарячі лінії СБУ, поліції, полку “Азов” з надією почути, що це — неправда...
“На жаль, невдовзі мені підтвердили, що сина більше нема, — ділиться мати. — З’ясувалося, 9 квітня він разом із побратимом вийшов із бункера на бойове завдання. Почався мінометний обстріл. Ворожий осколок поцілив Стасу в голову. Смерть була миттєвою. Його напарник теж загинув.
Попросила бійців хоча б підписати тіло сина, аби мені було легше його знайти. Це й допомогло, коли влітку мене запросили у морг під Києвом на впізнання тіл, повернутих у рамках обміну.
Це й допомогло, коли влітку мене запросили у морг під Києвом на впізнання тіл, повернутих у рамках обміну.
Я сама перекладала останки в труну. Повинна була це пройти, хоча здавалось, що можу збожеволіти. Поклала своєму синові у труну весільний костюм білого кольору... Не дочекалась коханого з війни його наречена Дар’я”.
Поховали старшого сержанта Станіслава Джуру-Соколовського у Жмеринці на Вінниччині. Мати та сестра щотижня відвідують його могилу й дякують за мужність і героїзм...
“Стасик мені завжди казав, що не покине. І я не сумнівалася, що так і буде. Він сам називав себе безсмертним, воїном зі сталі. Та, як бачите, проклята Росія забрала мого сина й зростила в мені навіки біль та сльози”, — додає мама героя.
