Воїн із позивним “Студент” неодноразово витягав побратимів з-під обстрілів. А вони любили його за веселу вдачу, сильний характер та нестримну жагу до життя.
“Чоловік виріс у селі Великі Жеребки на Хмельниччині. Після школи здобував вищу освіту за спеціальністю “Агроінженерія” у Подільському державному університеті, — розповідає дружина бійця Алла Пенар. — У 2021 році, коли коханому виповнилось 18, він уклав контракт із ЗСУ й служив у 8-му окремому полку спеціального призначення імені князя Ізяслава Мстиславича. Дмитро знайшов себе в армії й гордився тим, що боронить Україну. Він швидко опановував нові навички, вдосконалював набуті знання, а коли мав час, то багато навчався, читав”.
За бойові заслуги Дмитро Пенар був відзначений численними нагородами, зокрема орденом “За мужність” III ступеня, медаллю “Хрест Сил спеціальних операцій”, почесним нагрудним знаком “Іду на Ви” III і IV ступенів та іншими. “У лютому 2024 року чоловік успішно пройшов Q-курс — основний етап відбору для проходження служби в елітних підрозділах Сил спеціальних операцій (ССО) ЗСУ. І як один із кращих його випускників був відзначений пам’ятним коїном (спеціальна монета-медальйон), — зауважує дружина. — Також за кордоном Дмитро пройшов курс HAHO/HALO з десантування з екстремальних висот. Це найвища та найскладніша категорія десантування, яка використовується для проникнення у тил ворога. Чоловік воював у Київській, Чернігівській, Донецькій, Луганській, Запорізькій, Харківській, Сумській областях, а також — на Курщині. У 2023 році під час контрнаступу на Запорізькому напрямку група, у складі якої був Дмитро, знищила окупантів та підняла український прапор над звільненим Роботиним”.
Дружина каже, що вони з коханим були знайомі з дитинства, адже виросли в одному селі. “Коли почалась війна і Дмитро був уже на службі, то запропонував мені зустрічатися. Від 2022 року ми були разом. 1 січня 2025 року коханий зробив мені пропозицію. У жовтні одружилися. Наше спільне життя пройшло в проміжках між ротаціями. Ми мріяли про родину, власне житло, перемогу. Але... — каже Алла Пенар. — Востаннє з коханим ми бачились 18 квітня. Він приїхав на Пасху у відпустку, а 21-го зранку уже пішов на те завдання. Останнє. Група під командуванням Дмитра взяла під вогневий контроль ворожі позиції на Донеччині. Противник масовано вдарив з артилерії, загинув оператор підрозділу, ще двох бійців поранило. Коханий вивів з-під ураження побратимів, проте, рятуючи інших, поліг”.
Сержанта Дмитра Пенара поховали у рідному селі. “Чоловік дуже любив спорт, а особливо — біг, — каже насамкінець дружина. — Тому на честь коханого маю намір організувати забіг, долучивши його побратимів та всіх охочих. А ще восени планую висадити дерево й встановити на ньому спеціальну табличку. Щоб пам’ять про мого Дмитра, відважного воїна, не згасала”.
