Дмитро та Сергій Шингурі із Вінниччини змалечку мріяли літати. Закінчивши військову академію, стали професійними льотчиками й служили в одній частині. А коли почалась війна, вони разом пішли захищати Україну. Брати отримали ордени за бойові заслуги. Молодший — посмертно.
Коли сепаратисти навесні 2014 року захопили Слов’янськ, брати Шингурі майже щодня виконували там бойові завдання. Дмитро літав на “Мі-8”, Сергій — на “Мі-24”.
“Не раз нас обстрілювали. Ми розуміли, що можемо загинути в будь-яку мить, — каже Сергій. — І надіялись на Бога”.
24 червня 2014-го Дмитро з побратимами виконували перший рейс із доправляння спецапаратури на гору Карачун. Завдяки їй вдалось зібрати докази, що вогонь звідти ведуть саме бойовики. Виконавши завдання, воїни повертались назад. Летіли низько. Та вертоліт вже підстерігали вороги. З переносного зенітно-ракетного комплексу вони запустили ракету та втекли. Увесь екіпаж вертольота загинув.
“Мені зателефонували з частини і повідомили, що впав “Мі-8”, — пригадує Сергій. — “А Діма?” — запитав я. Почув відповідь: “Немає нікого живого”.
Посмертно Дмитра Шингура президент нагородив орденом Богдана Хмельницького. Нагороду забирав старший брат.
“Знаєте, саме тоді я зрозумів, що тепер повинен воювати за двох і не маю права залишати службу, як би важко не було, — каже чоловік. — Тато спочатку казав мені, що не відпустить, бо більше не переживе втрат. Мама мовчала. Але згодом батьки все зрозуміли”.
За два місяці після втрати Сергій вже летів на передову. “Щоразу, коли лечу на Донбас виконувати завдання, пролітаю над будинком батьків, а вони стоять на городі, дивляться у небо і чекають, аби перехрестити, — каже чоловік. — А коли лечу над кам’яним хрестом, встановленим на честь загиблих льотчиків, “махаю” крилом”.
За час АТО Сергій виконав понад 120 бойових вильотів, евакуював із зони бойових дій близько 150 поранених побратимів. У 2016 році президент нагородив Сергія Шингура орденом “За мужність” за виявлення незаконних блокпостів, сил та засобів незаконних збройних формувань, за вогневе ураження противника.
“Я постійно повторюю, що відім мщуся за загибель брата, — каже чоловік. — Діма постійно зі мною у думках, я з ним раджусь, коли приймаю важливе рішення. Навіть фото його розмістив у себе біля ліжка та в службовому кабінеті. Дивлюсь у його очі, й вони мені дають сил жити далі. А ще я став літати на “Мі-8” — як і брат, який тепер — мій янгол-охоронець”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як попри постанову суду поліція за два тижні не спромоглася захистити жінку
