Востаннє на зв’язок із рідними Олександр Коротун виходив ще 25 грудня, перебуваючи у Соледарі Бахмутського району на Донеччині. 23 січня футбольний клуб “Поділля”, у якому до війни працював Олександр, повідомив про зникнення, а згодом — про загибель Героя.
“Сашко разом із побратимами пішов на завдання і зник, — розповідає Руслана Сілецька, дружина Героя. — Ми два місяці надіялися, що Олександр живий, перебуває у полоні. Однак... Олександр звільняв Херсон, бачив небезпеку й неодноразово перебував за крок від загибелі. Завжди все закінчувалося добре. Та цього разу, на жаль, на Донеччині врятуватися він не зміг”.
“Я прийшов до військкомату на другий день після початку повномасштабного вторгнення Росії, Олександр Коротун уже був готовий до бою, — розповідає Олександр із позивним “Бакалавр”, побратим Коротуна. —Уже на війні побачив, що Олександр — один з найкращих людей, яких я знав. Він був сильним воїном, сильним керівником і сильним наставником. Безстрашно йшов у бій, у лігво ворога — у розвідку. Умів приховувати страх, бо розумів, що може передати його підопічним. Дуже складно зберігати холодний розум під кулями, під дощем, у багнюці чи у воді. А “Тренеру” (позивний Олександра Коротуна. — Авт.) це вдавалося. Він не зривався психологічно, не панікував, заспокоював інших, вселяв надію на те, що всі повернуться живими. Мабуть, така поведінка — результат його роботи на тренерській футбольній ниві”.
За словами дружини, Олександр Коротун з дитинства любив футбол, тож вступив у Львівське училище фізичної культури.
“У 35-річному віці добігала кінця його кар’єра, тож він перекваліфікувався на тренера, — каже дружина Героя. — Він хотів, щоб обидвоє його синів також були футболістами. Мріяв побачити бодай одного з них у футболці збірної України. Старшого сина, 10-річного Івана, записав на футбольний гурток, а з дворічним Дмитром не встиг цього зробити. Олександр був дуже турботливим батьком, старався провести якнайбільше часу з дітьми”.
“Олександр володів колосальним авторитетом ще у шкільні роки, — каже Ірина Задорожна, класна керівниця Героя. — Був лідером у класі. І став ним не тому, що добре вчився чи добре грав у футбол. Його любили за доброту”. “Нам бракуватиме Сашка, — каже побратим “Бакалавр”. — Ми завжди пам’ятатимемо, що Коротун віддавав друзям останню їжу, а собі залишав “згущонку” й казав усім, що вона дає сили довго не відчувати голоду...”
Поховали Героя на Алеї Слави у Хмельницькому.
