Небесна сотня. Життєві історії героїв. Част. 2

Продовження. Початок читайте отут.

 

Бондарев Сергiй, 32 роки, Краматорськ
"Вiн сказав, що ще трохи, i все змiниться..."


Сергiй Бондарев народився у Краматорську, потiм переїхав до Одеси, одружився зi Свiтланою -- вони разом працювали. Згодом молоде подружжя опинилося у Києвi. Сергiєвi як висококласному програмiсту запропонували цiкаву роботу. Вони зi Свiтланою чекали дитину. Вiн зробив ремонт у кiмнатi для малечi. Дуже дбав про вагiтну дружину -- навiть хатньої роботу не давав виконувати.
На початку квiтня Свiтлана народить первiстка. Але дитя уже не побачить свого батька...
"Сергiй дуже веселим був, подорожi любив. I українську мову любив, культуру, -- каже його друг Павло Крамчанинов. -- Я запитав якось, хто йому це прищепив? А Сергiй сказав, що змалечку любив iсторичнi книжки. Вiн захоплювався героями".
Сергiй не мав анi бронежелета, анi каски. Бо вiн на Майданi будував барикади i не знав, що опиниться пiд вогнем.
"Я зателефонував Сергiєвi 18 лютого увечерi, перед штурмом Майдану, -- згадує його друг Павло. -- На диво, вiн перебував у пiднесеному настрої, нiчого не боявся. Сказав, що ще трохи -- i все змiниться, перемога дуже близько. Це його останнi слова".
Востаннє Сергiй вийшов на зв'язок о 19.40. А потiм дружина шукала його довгi двi доби. Знайшла в морзi...
Два пострiли снайпера - у груди, один - у плече, один -- у шию  обiрвали його життя.

Братушка Олексiй, 38 рокiв,Суми
"У нього щойно народився син..."
Вiн говорив росiйською, але був щирим патрiотом України. У 2004 стояв на Майданi майже всi днi. А от на Євромайдан уперше поїхав увечерi 19 лютого.
"12 лютого в Льоші народився син, -- розповiдає Роман, чоловiк сестри Олексiя Братушки. -- Йому ще навiть iм'я вибрати не встигли. Вiн побув бiля сина тiльки тиждень. Потiм зiбрався до Києва. Сестра Оля, його дружина, казала: "Ти куди?!" Та вiн був упертим, відповів: "Не можу сидiти вдома, коли на Майданi доля країни вирiшується". Знаєте, вiн ніби щось вiдчував, бо сказав на прощання: "Не знаю, чи повернуся..."
В Олексiя Братушка залишились сиротами двоє дiтей -- крiм маленького синочка, ще 13-рiчна донька. І мама -- iнвалiд.
"У Києвi Олексiй вiдразу приєднався до Першої сотнi, захищав барикади на Iнститутськiй, -- каже сумчанин Володимир Луговий. -- 20 лютого був на передовiй, захищав своїх побратимiв, казав, що вони всi -- герої".
Уранцi 20 лютого, коли телефон Олексiя не вiдповiдав, його кинулись шукати рідні. Були на Iнститутськiй, у готелi "Україна". Шукали серед поранених, а потiм почали дiзнаватися у мiлiцiї. Тi скерували їх у морг...
 20 лютого снайперська куля поцiлила Олексію прямо у серце.

Брезденюк Валерій, 50 років, м. Жмеринка, Вінницька область
"Він не міг терпіти хабарництва..."

...В останню дорогу Валерія проводжала уся Жмеринка. У місті його знали всі. Адже Валерій Брезденюк мав власний комп’ютерний клуб, грав у футбол, мандрував. Був унікальним художником -- малював на воді. Неодноразово демонстрував свій талант у телешоу.
Валерій дуже любив дружину та своїх дітей -- 27-річну Юлю та 18-річного Сергія. Родина не хотіла відпускати його до Києва, але ніхто не зміг його переконати залишитись удома. Кілька разів він приїжджав до сім'ї на день-два.
"Валерій поїхав на Майдан, бо не міг терпіти хабарництва i знущання з народу. Останнього разу, коли ми з ним бачилися, він сказав такі слова: "Якби всі люди дослухалися одне до одного, поважали одне одного, дбали не лише про свої кишені, то держава була б іншою..." -- ледь стримуючи сльози, каже Катерина Бондар, друг сім'ї, колишня співробітниця. -- Я знала його десять років. Коли менi було 14 лiт, помер мій тато, то Валерій став для мене батьком.
Він ніколи не кричав -- усе вирішував розумом, а не емоціями. А як його любили діти! У комп'ютерний клуб у центрі міста діти й нинi приходять. Питають: "Де дядько Валерій? Давно його нема! Де ж він? Без нього сумно". А його нема. Ніколи не буде. Вбили..."
Коли його поранили, то з лікарні о восьмій вечора Валерій ще подзвонив додому і заспокоїв рідних -- сказав, що живий-здоровий. Через кілька годин до Валерія зателефонував його син, та батько вже не брав слухавки. А близько першої години ночі лікарі повідомили, що Валерія Брезденюка нема серед живих.
18 лютого у спину Валерію поцiлила куля снайпера.

Вайда Богдан, 48 рокiв,село Летня, Дрогобицький район, Львiвська область
"Не маємо права на байдужiсть"
Вiн жив сам, у невеликiй дерев'янiй сiльськiй хатинi. Був добрим господарем, любив птицю, розводив гусей та курей. Але коли в столицi вирiшувалася доля країни, усе покинув. "Не маємо права на байдужiсть", -- сказав. Зiбрав речi та вирушив на боротьбу. До Києва, на Майдан.
"Такого скромного та виваженого чоловiка ще треба пошукати, -- кажуть про Богдана односельчани. -- Вiн не був одруженим, але дуже любив дiтей. Сусiдськi малi часто в гостi до нього заходили".
Чоловiк не жив заможно. Працював у молодi роки на меблевому комбiнатi, а згодом три роки на заробiтках в Iталiї. В останнi роки не мав роботи. Окрiм фермерства, Богдан Вайда мав ще одне
захоплення -- збирав автографи олiмпiйських чемпiонiв. У його колекцiї їх -- понад три тисячi.
"Вiн любив Україну понад усе i вiдкликався на всi її бiди, -- каже Богдан Середяк, чоловiк сестри загиблого, учитель-iсторик. -- У 90-х стояв у "живому ланцюгу". Їздив спостерiгачем на вибори в
Луганськ, Донецьк, не терпiв фальсифiкацiї, брехнi. Коли країна знову покликала на допомогу, вiн 12 грудня поїхав на Майдан.Повернувся 18-го, щоб вшанувати рiчницю смертi своєї матерi".
А вдруге на Майдан Богдан вирушив 19 лютого i продовжив боротьбу у 18-й сотнi Самооборони.
"Вiн шукав автобус, який вiдправляє людей до столицi, а тодi приєднався до активiстiв, якi їхали з Трускавця, -- каже родич загиблого. -- Приїхав, ми з дружиною зателефонували йому, питаємо: "Як справи?" А Богдан вiдповiдає: "Погано. Тут стрiляють. Тут iде вiйна".
Це були його останнi слова. Пiсля цього зв'язок з ним обiрвався.
Вiн загинув у день народження своєї мами, яку так сильно любив.
20 лютого неподалiк вулицi Iнститутської Богдана Вайду застрелив снайпер. Пострiлом у голову.

Васильцов Вiталiй, 36 рокiв, с. Жорнiвка, Київська область
"Вiн так любив людей..."
Вiталiя ховали двома селами двох областей. Хоч вiн родом iз села Гаврилiвцi, що на Хмельниччинi, та вже кiлька рокiв жив iз сiм'єю за 30 кiлометрiв вiд Києва.
"Сиротами залишилися двi доньки Вiталiя, -- розповiдає Катерина Анахатунян, секретар виконкому Княжицької сiльради. -- Молодшiй
виповнився лише 1 рiк, а старшiй -- 7".                                               
Їхня мама Наталiя не знає, як пояснити старшiй доньцi Iванцi, чому татко бiльше нiколи не буде веселитися з нею i проводжати до школи, як робив це зазвичай. Молодша донечка постiйно шукає свого татуся. Просить, щоб узяв її на ручки.
Колись дiвчаткам люди розкажуть про їхнього татка. Вiн за власнi кошти вiдновив у селi старий колодязь загального користування. Постiйно обрiзав дерева в Жорнiвцi. А скiльки їх посадив...
Вiталiй Васильцов закiнчив Аграрний унiверситет, стажувався за кордоном i був одним з найкращих професiоналiв у декоративному
садiвництвi. З друзями планував створити в селi новий дендропарк, де б гуляли люди, працював над тим, щоб вiдродити народнi традицiї. "Вiн так любив людей..." -- кажуть його односельцi.
Дружина Вiталiя з дiточками живуть у недобудованому будинку. Не встиг Вiталiй добудувати. Не встиг...
...Камера зафiксувала, як Вiталiй розвертається на звук пострiлiв i несподiвано падає на землю. Колись цi кадри побачить i малесенька донечка, що шукає тата, щоб пiдняв її високо, аж до неба, на руках.
Очевидцi впевненi: стрiляли з будiвлi Мiнiстерства внутрiшнiх справ України. Вiталiя доправили до Олександрiйської лiкарнi на вулицi Шовковичнiй. Але було надто пiзно.
19 лютого, близько 0.50 ночi, на вулицi Великiй Житомирськiй снайперська куля розiрвала його тiло.

Варениця Роман, 35 рокiв, с. Старий Яр, Львiвська область
"Усе буде добре..."                                                                                            
"Математик вiд Бога" -- так про Романа Вареницю говорять i родичi, i сусiди. Роман -- середнiй iз трьох синiв у сiм'ї вчительки математики й iнженера.
Закiнчив Дрогобицький педунiверситет i пiшов вчителювати на рiдну Яворiвщину, у вiддалене село Смолин. "Як учитель, Роман мене перевершив, -- визнає мати Ганна Iванiвна. -- Умiв дуже доступно подати матерiал, а в математицi це якраз важливо".
Та вчительська зарплата в нашiй державi копiйчана, тож Роман оселився у Новояворiвську i став пiдробляти ремонтами. У груднi Романовi виповнилося 35 рокiв. "Вiн не їздив до того в Київ на Євромайдан, -- зауважує брат Вiктор. -- Але, як усiх українцiв, його те становище в державi зовсiм дiстало".
Про поїздку на Майдан до Києва у домi Варениць нiхто нiчого не знав. Першою щось недобре зачуло мамине серце. "У вiвторок ввечерi
якось я вiдчула, що вiн уже там, у Києвi. I тут дзвiнок -- Роман каже, справдi, їде до столицi, чекає на автобус у Львовi..."
Батьки з вiвторка на середу не спали, усю нiч дивилися пряму трансляцiю з Майдану. Вранцi їхнiй Роман з побратимами йшов пiшки до центру Києва. "Ситуацiя того дня якось заспокоїлася. Роман зустрiв тiтку, чоловiкову сестру. Пам'ятаю, я по телефону сказала синовi, щоб не йшов на передову. А вiн у вiдповiдь: "Добре, все буде  добре..." Це була остання наша розмова".
Наступного дня Роман iз тiткою працював на барикадi. Вона носила брукiвку, вiн -- шини.
20 лютого у математика поцiлила куля снайпера.

Войтович Назар, 17 рокiв, село Травневе, Тернопiльська область
Наймолодший воїн Небесної сотнi

Назар. Назарко. Єдина дитина в сiм'ї.
Вiн навчався на третьому курсi Тернопiльського кооперативного коледжу. Мрiяв стати дизайнером, любив малювати.
"У всiх його роботах був український дух, -- пригадує куратор групи, викладач Тетяна Панченко. -- На малюнках вiн зображав козакiв, калину, тризуб".
"Я нiколи не бачила, щоб вiн сумував. Коли когось ображали, вiн приходив i втiшав, допомагав, якщо було потрiбно. Вiн був затятий нацiоналiст, мав дуже добрi оцiнки з iсторiї", -- пригадує одногрупниця Катерина. Дiвчина дивиться на портрет Назарчика в чорнiй рамцi так зачудовано. Не вiриться їй, що вже немає Назара. Що ось так просто, в ХХI столiттi його вбито в бiлий день лише за те, що хотiв жити в країнi, де шанують закони i людину.
"Дуже цiкавився природознавством, носив до школи енциклопедiї, любив їздити на екскурсiї. Мрiяв мандрувати, пiзнавати, завжди хотiв бути в центрi всiх подiй. Мабуть, саме тому не стримався i поїхав на Майдан, -- вважає класний керiвник Галина Губич. -- У школу навiть пiсля її закiнчення приходив часто. Пообiцяв намалювати свою картину до класу. Але не встиг".
Не встиг. Вчителi кажуть, що Назарко склав найважливiший з iспитiв i став прикладом для нас усiх -- як треба жити, мрiяти i так любити свою країну, що заради неї вiддати своє життя.
Ще в середу, 19 лютого, Назар був на парах, а ввечерi мав вiднести до автобуса, що їхав на Київ, речi для друзiв i троюрiдного брата, якi в цей час перебували на столичному Майданi.
"У четвер вранцi нам зателефонували i повiдомили, що Назар убитий, -- розповiдає куратор. -- Ми навiть не повiрили в таку iнформацiю, почали дзвонити на його номер. Вiдповiдала жiнка-волонтерка, сказала: в Михайлiвському соборi тiло нашого студента. Почали перевiряти друзiв, знайомих, i виявилося, що Назар не мав нiкуди їхати. Та в останню хвилину вiн вирушив на Майдан".
Прости, Назарку, що не вберегли.
20 лютого Назар загинув на барикадах вiд снайперського пострiлу. Куля влучила в щоку.

ДАЛІ БУДЕ. Початок читайте отут..

Найважливіше

22.02.2019
:
Cпорт

Спортсменка, яка показала найкращий результат сезону в метанні молота, розповіла газеті "Експрес" про умови підготовки до змагань.

22.02
Актуальне
Мешканець Криму відмовився від російського паспорта. Його депортували й відібрали право жити на рідній землі

Окупантів не зупинило ані корінне походження чоловіка, ані наявність будинку та родини в Євпаторії.

22.02
Cтиль життя
Джек Пеленс. Володар Оскара, який грав на бандурі та любив голубці

Про українське коріння, яким пишався знаменитий американець, газеті Експрес розповідають його дружина та донька.

22.02
Cпорт

Кролла має на сім років більше досвіду на професійному рингу, ніж Ломаченко. Ломаченко зумів виграти у боксера, якому Кролла поступився двічі.

22.02
21.02.2019
Актуальне
Фото Дмитра Романишина

Хлопці рубають дрова та забезпечують стареньких вугіллям.

21.02
Cпорт
Матчі-відповіді Динамо і Шахтаря у Лізі Європи. Які прогнози?

Сьогодні, 21 лютого, київське "Динамо" та донецький "Шахтар" проведуть вирішальні поєдинки 1/16 фіналу Ліги Європи.

21.02
Політика

Кандидатка також стверджує, що взяла кредит у банку і не має власного житла. Разом з тим у неї є 180 тис. доларів та понад 2 млн. гривень готівкою.

21.02
Політика
Якщо на дільницю прийде п'яний виборець, чи дозволять йому проголосувати?

Про цензи для тих, хто має право обирати владу в Україні.

21.02
Актуальне

90% місцевих доріг у 12 областях України, які ремонтували у 2016 році, уже мають дефекти. Незважаючи на те, що після поточного ремонту покриття має служити 7 - 10 років.

21.02
20.02.2019
показати більше