Небесна сотня. Життєві історії героїв. Част. 5

Продовження. Початок читайте:

Вiталiй Коцюба, 31 рiк, Новояворiвськ, Львiвська область
"Вiн чотири рази їздив на Майдан..."

Ще о 7.30 вiн розмовляв iз мамою по телефону. Заспокоював, щоб не хвилювалася. А вже о 9.00 не пiдiймав слухавку...
"Вiталик чотири рази їздив у Київ на Майдан. Мама просила, щоби залишився. А вiн казав, що заради майбутнього дiтей повинен поїхати. Готовий був до всього. Щоразу, як виїжджав у столицю, йшов сповiдатися, -- розповiдає Андрiй Коцюба, старший брат загиблого. -- Останнiй раз виїхав iз молодшим братом Миколою 19 лютого. Я був на Майданi у Львовi, збирався їхати у Київ з братами, але вони мене вже не чекали. Сказали, що немає мiсця в автобусi..."
Батьки досi не можуть оговтатися вiд втрати. Сиротами залишилися двоє дiток - 10-рiчний Назарчик та 5-рiчна Василинка. Овдовiла дружина Наталiя. Тепер на її плечi лягло утримання двох дiток. I до того жiнцi доводилося їздити на заробiтки. Проте Вiталiй теж працював на будiвництвi. "Iнколи їздив на заробiтки до Польщi або Бiлорусi. А пiсля революцiї хотiв шукати роботу в Києвi", -- пригадує брат Андрiй.
23 лютого Вiталiя ховали у братськiй могилi воїнiв - борцiв за волю України у Вороблячинi. Дотепер ця символiчна могила була порожньою. "Я ще не бачив такого велелюдного похорону, -- каже Андрiй Коцюба. -- Було кiлька тисяч людей. Вони понад пiвтори години прощалися з Вiталиком".
Активiсти, якi пiд обстрiлом повернулися за Вiталiєм, що навiть щита не мав,  уже не змогли нiчим зарадити.
Загинув вiн 20 лютого на вулицi Iнститутськiй. Вiд пострiлу снайпера у шию помер вiдразу ж...

 

Корнєєв Анатолiй, 53 роки, с. Гаврилiвцi, Хмельницька область
"Вiн дуже хотiв змiнити країну..."

Анатолiй мав велике господарство, власнi теплицi, постiйно вивчав новi технологiї вирощування овочевих культур. На територiї його господарства Агротехнiчна академiя проводила навчання, вiн передавав вирощенi огiрки в дитбудинки.
Головою села Анатолiй Корнєєв став у 2010 роцi. Люди кажуть, що то було його покликання. Хазяйновитий голова щиро дбав про громаду. Серце його болiло, що нинi в селах багато спиваються, працювати не хочуть. Тож усе робив для того, щоб громада його села була при дiлi. "Таких сiльських голiв би побiльше", -- зiтхають односельцi. Всi вони прийшли з ним прощатися, приїхали також друзi, колеги та побратими з мiста й областi. Без батька залишилося двоє дiтей: син та донька.
"Анатолiй Петрович мав нестримне бажання змiнити країну, вберегти дiтей та забезпечити гiдне життя, -- згадують односельцi. -- У його руках все оживало, кожен корiнчик тягнувся до сонця".
Вiн не змiг всидiти вдома, коли йде вiйна, вбивають та калiчать дiтей. Вiдклав усi справи та помчав у Київ. Якраз у той момент, коли його
односельцi збиралися їхати у столицю, в авто одне мiсце було вiльне. Вiн не думав, сiв i поїхав.
Привiз майданiвцям яблука, домашню ковбасу, квашенi огiрки та помiдори - все, що заготовила його дружина. Наступного дня Анатолiя вже не стало. Була страшна стрiлянина, люди тiкали, падали. Його знайшов друг Вiктор Мiщишин мертвим бiля Жовтневого палацу.
Анатолiй був убитий 20 лютого прямим пострiлом снайпера у серце на вулицi Iнститутськiй.

Котляр Євген, 33 роки, Харкiв
"Вiн вiрив, що в нього все попереду..."

Цей худорлявий довговолосий хлопець став досить вiдомим у рiдному мiстi чотири роки тому. Активiст екологiчної органiзацiї "Зелений фронт" запекло протестував проти вирубки дерев у парку iм. Горького. Повис мiж двох дерев, прив'язавшись мотузкою, i не давав можливостi знищити їх.
"Пiсля того випадку Євгена показували по телебаченню, а вiдомi полiтики кликали його до своїх партiйних осередкiв, обiцяючи пристойнi грошi, приголомшливу кар'єру, - згадує Антон Єрмоленко, товариш Євгена. - Але Женю такi розмови дратували. Вiн казав, що хоче бути "вiльним висотником" i заробляти грошi чесно. А полiтика -- брудна справа, вона його не цiкавить".
Друзi кажуть, що на таких людях тримається свiт. Спокiйний, виважений, навiть дещо флегматичний. Любив природу, слухав фолк-рок. Але коли доходило до принципу, Євгена було важко переконати вiдступити, зупинити.
Женю Котляра поховали поряд iз матiр'ю, якої не стало досить давно. Вiн дуже її любив, i коли матуся померла, як тiльки мiг пiдтримував молодшу сестру та батька. "Вони були його сiм'єю, про яку вiн мусив дбати, -- каже Антон. -- Євген навiть дiвчини не мав, у свої 33 роки якось i не замислювався про особисте життя. Ми жартома називали його безнадiйним парубком. Вiн лише усмiхався i казав, що у нього все ще попереду".
Євген працював промисловим альпiнiстом. "Ми були напарниками, -- розповiдає Петро Калiнiн. -- Робота в нас небезпечна, плече друга завжди потрiбне. На Женю можна було покластися. Вiн був мовчазним, не любив дiлитися сокровенним. Але добрим, надiйним, з таким можна йти у розвiдку".
Цi слова -- щира правда, адже Євген Котляр загинув, рятуючи побратима, з яким був заледве знайомий. "Коли йшли бої на Iнститутськiй, Харкiвська сотня щойно сформувалася, -- пояснює Антон. -- Люди лише годину тому познайомилися один з одним. В атаку пiшли 50 чоловiк. Тiльки 30 iз них повернулися назад. Женя побiг виносити поранених. Пiдняв товариша. I впав.
18 лютого Женю прошила автоматна черга... Вiн приїхав лише напередоднi. Це був його перший i останнiй бiй.

Кульчицький Володимир, 64 роки, Київ
"Вiн був таким життєрадiсним..."

...Коли Володимир Кульчицький падав на землю бiля Будинку профспiлок, першу кулю з тiла батька вийняв син. Потiм прибiгли медики, почали надавати першу допомогу. Марно.
Чоловiк прийшов на Майдан, бо там тривалий час перебував його син Iгор, який входив до числа однiєї iз сотень. "Буду тебе захищати на Майданi", -- казав пан Володимир синовi. Та про власний захист не дуже дбав. Мав лише шолом. Нi бронежилета, нi щита.
За 30 хвилин до своєї смертi Володимир Станiславович був на барикадах на вулицi Грушевського. Нiс варту кiлька годин, а потiм пiшов до Будинку профспiлок, бо ноги вже не тримали. Обмiнявся iз сином кiлькома словами. А той сказав: "Тату, я тебе люблю i дуже тобою пишаюся".
Невдовзi Будинок профспiлок запалав. Та син пана Володимира встиг забрати тiло батька. Разом iз працiвниками Червоного Хреста занiс
його до Михайлiвського собору.
22 лютого Володимира Кульчицького поховали на кладовищi в Нових Петрiвцях - селi у Вишгородському районi Київської областi, зовсiм поряд iз "Межигiр'ям", де розкошував Янукович.
Загиблий уже три роки був вдiвцем. Та у нього залишилося двоє дорослих синiв i три внучки. Пережила Володимира Станiславовича i його 93-рiчна мати. Рiднi не наважувалися говорити жiнцi про смерть сина, яким вона дуже пишалася.
Володимира Кульчицького рiднi та знайомi згадують як дуже працьовиту людину. Чоловiк любив майструвати. Сам збудував садовий будиночок - вiд фундаменту до даху. Вiн завжди був життєрадiсним i любив веселити iнших. Його дуже любили люди...
Куля снайпера близько 22.30, на барикадах, влучила у серце Володимира, пройшла наскрiзь. Друга влучила чоловiковi в живiт.

Максимов Дмитро, 19 рокiв, Київ
"Вiн був найдобрiшою людиною..."

"Це -- Дмитро. Мiй сусiд. Вiн -- надiя нацiональної дефлiмпiйської збiрної команди України з дзюдо, у 2013-му на Дефлiмпiадi в Софiї виборов "бронзу" та "срiбло".
Сьогоднi я дивився на його нагороди. Бачив його друзiв, родину, тренера, сусiда. Може, i тебе познайомив би. Але разом ми його сьогоднi поховали", -- так у недiлю написав у соцмережi "Фейсбук" Роман Iванов, друг та сусiд загиблого на Майданi Дмитра Максимова.
Юнак вчився у Нацiональному унiверситетi державної податкової служби України, що в Iрпiнi, пiд Києвом. Мав ваду слуху -- чув, але дуже погано. Проте нiколи не скаржився на таке. Дмитро був затятим активiстом. Майдан не мiг оминути. Приходив сюди часто.
"Вiн був найдобрiшою людиною, яку я знав, -- розповiв друг загиблого Ельдар Пангiнi. -- За все життя я нiколи з ним не сварився i не бачив, щоб вiн когось ображав. Вiн мiг пiти на компромiс, аби лиш уникнути сварки. Мав багато друзiв, i всi його дуже любили. Захоплювався музикою, навiть сам її створював".
Основним захопленням у життi Дмитра Максимова став спорт - дзюдо. "Дмитро хотiв поїхати ще на три Дефлiмпiади i привезти звiдти три золотi медалi", -- пригадує Ельдар.
Вражаючий факт: 25 сiчня цього року своїм тодi ще президентським указом Янукович призначив Дмитру Максимову як призеру XXII лiтнiх
Дефлiмпiйських iгор 2013 року з дзюдо стипендiю в розмiрi 12 тисяч гривень. А потiм... Потiм вiддав наказ його убити.
22 лютого рiднi впiзнали Дмитра. Знайшли тiло серед загиблих.
18 лютого "Беркут" кинув свiтло-шумову гранату, якою дзюдоїсту-олiмпiйцевi вiдiрвало руку.

 

Мойсей Василь, 21 рiк, с. Зубрець, Тернопiльська область
"Я вас всiх люблю..."

Василь Мойсей навчався на четвертому курсi в унiверситетi розвитку людини "Україна". Мав здобути спецiальнiсть - фiзична реабiлiтацiя.
Василя побратими згадують як веселого, товариського хлопця.
"Я бачив, як його скосила куля, -- каже Сергiй Мерчук. -- Коли змiг пробратися до нього, то на спинi винiс iз того пекла. Однак вiн почав хрипiти. Я зрозумiв: все страшнiше. Разом iз побратимами ми понесли його до медикiв".
Лiкарi боролися за життя цього мужнього хлопчини, що так рано став солдатом свого народу. Солдатом, який не навчився стрiляти в людей. Однак...
"Коли я витягнув Василя з поля бою, останнiми його словами були: "Я всiх вас люблю", -- не стримує слiз побратим Героя.
Степан Стецькович, товариш Василя, розповiдає, що вони познайомилися пiд час вступних iспитiв до унiверситету.  "Вiн був просто неймовiрним другом, -- каже Степан. -- Щирий, веселий, дуже любив подорожувати мiстами України зi своєю коханою. Його брат -- священик, тож Василь часто прислужував йому, був глибоко вiруючою людиною.
Василь розповiдав, що мама i сестра, якi працюють за кордоном, не раз пропонували йому поїхати до Iталiї. Мовляв, знайдемо для тебе роботу, зароблятимеш грошi й житимеш у Європi. Проте мiй друг був твердо переконаний, що робити Європу слiд в Українi. Казав, що варто скинути злочинну владу, i тодi українцi заживуть, як у вiльнiй, цивiлiзованiй європейськiй країнi".
23 березня юнаку з прiзвищем святого чоловiка було б 22 роки.
20 лютого Василевi Мойсею поцiлив у груди снайпер...

Мовчан Андрiй, 34 роки, Київ
"Щодня шукав, кому допомогти..."

На Чернiгiвщинi живуть його тато i мама. Андрiй Мовчан родом iз цього краю. Є в Андрiя сестра, була з братом на Майданi разом, у медичнiй службi рятувала поранених.
Останнi кiлька рокiв Андрiй жив у Києвi. Вiн мрiяв стати актором. "А став правдивим героєм, виконавши найскладнiшу свою роль - вiддавши життя за нас iз вами", - так про Андрiя кажуть у Нацiональному театрi iменi Iвана Франка, де хлопець працював.
Тут його знають уже багато рокiв. Чотири роки Андрiй працював у театрi електриком. Останнi два - освiтлювачем.
Друзi порiвнюють його з iграшковим ведмедиком. Чому? Кажуть, дуже м'якою був людиною. Говорив тихо i небагато. Любив фiлософськi теми. Про життя на iнших планетах, про Бога читати любив.
Уранцi 20 лютого Андрiй узяв харчi, якi потрiбно було вiднести на барикади, а об 11-й його мобiльний перестав вiдповiдати на дзвiнки...
В Андрiя не було зброї.
Не мав вiн жодного захисту. Йшов отак до людей з усмiхненим обличчям, з вiдкритим серцем. Нiс їм воду i хлiб. Його тiло знайшли в обiд на подвiр'ї бiля Михайлiвського собору.
Андрiя Мовчана проводжали в останню путь пiд оплески багатотисячного Майдану. Це були аплодисменти людей за найвищу гру акторовi, котрий зiграв свою роль, як i жив: чесно, вiддано, без жодного фальшу -- вiддав своє життя за нас.
Б'ють дзвони на Чернiгiвщинi. Хоронять батько з матiр'ю сина.
20 лютого снайпер влучив йому в голову.

Наумов Володимир, 43 роки, с. Шевченко, Донецька область
"За покликом серця"

Йому б жити i жити. Ще дiти його такi малi.
Володимир Наумов народився в селi Шевченко в день народження Кобзаря. "Вiн любив Шевченка, знав Кобзар напам'ять, часто цитував його вiршi", - розповiдає дружина Iнна.
"Володимир працював водiєм у жеку в мiстi Родинське Красноармiйського району Донецької областi. 14 лютого поїхав на своїй машинi на Майдан, на барикади. За покликом серця поїхав, -- пише волонтерка Iрина Штогрiн.
Тiло молодого чоловiка з жовтою хустиною Самооборони Майдану на шиї знайшли на Трухановому островi в Києвi 18 лютого. Очевидцi стверджують, що Володимира затримали вночi "беркутiвцi" в районi урядового кварталу за носiння хустини iз символiкою Самооборони Майдану, коли вiн повертався з продуктового магазину. Фактично чоловiка викрали, задушили та скинули з мосту.
На похоронi -- лише рiднi та близькi. Прости, Володю.
У загиблого залишилися старенька 85-рiчна мати, дружина та двоє малих синiв -- чотирирiчний Арсенiй i восьмирiчний Єгор.
9 березня, у день народження Кобзаря, Володимировi Наумову виповнилося б 44 роки. Не дожив. Закатували.

Нiгоян Cергiй, 20 рокiв, с. Березнуватiвка, Днiпропетровська область
"Борiтеся -- поборете!"
У кишенi куртки вiн носив аркуш паперу зi словами молитви "Отче наш..." вiрменською. Хлопець розповiдав друзям, що хоче вкласти цей аркуш у рамку i повiсити на тому посту, який охороняє.
Сергiй був єдиними сином у вiрменськiй сiм'ї, де його виховували патрiотом i України, i Вiрменiї. А ще прищеплювали вiру в Бога. Так рiс, так жив. З тiєю вiрою вiн i йшов на Майдан.
"Може, я i наївний, але зло не повинне перемагати", -- так вiн казав про те, чому прийшов на Майдан...
Спав зовсiм мало -- то в Будинку профспiлок, то в наметi.
"Коли буде небезпека, я стоятиму в перших рядах", - казав Сергiй Нiгоян. Так i зробив. Як тiльки на вулицi Грушевського 22 сiчня почалося протистояння, вiн попрямував туди.
...22 грудня, рiвно за мiсяць до загибелi, Сергiй читав майданiвцям уривок з поеми Тараса Шевченка "Кавказ". "Борiтеся - поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава i воля святая!"
22 сiчня на Грушевського в Сергiя Нiгояна вистрелили свинцевою картеччю...


 

ДАЛІ БУДЕ.

Читайте також:

Небесна сотня. Життєві історії героїв. Част.1

Небесна сотня. Життєві історії героїв. Част. 2

Небесна сотня. Життєві історії героїв. Част. 3

Небесна сотня. Життєві історії героїв. Част. 4 

Найважливіше

15.02.2019
:
Політика

Безсмертний заробив понад 100 тисяч гривень на партійній роботі. Аналізуємо декларацію кандидата на президентське крісло.

15.02
Cтиль життя
Тарас Тополя - про те, як долає стрес, на що бракує часу і як підтримає свого кандидата у Президенти

Лідер гурту "Антитіла" зазначив, що у передвиборчий період отримує багато пропозицій, і від деяких із них, здавалося б, важко відмовитися.

15.02
Cтиль життя
Бразилець 16 днів учив вірш Шевченка, аби продекламувати його українською (відео)

Іноземець, що здобуває освіту у Тернополі, вивчив "Заповіт".

15.02
Актуальне
Калькулятор зарплати: як саме чиновники визначили, що українець в середньому заробляє 10, 5 тисячі гривень?

Озвучений розмір середньої зарплати за грудень обурив багатьох українців.

15.02

Звідки походить назва свята та чому в цей день прийнято освячувати свічки?

15.02
14.02.2019
Політика

У власності кандидата в президенти, зокрема, телекомунікаційний комплекс вартістю майже 25 мільйонів гривень. Продовжуємо аналіз декларацій політиків, які висловили бажання очолити країну.

14.02
Актуальне
Як працює Великий адронний колайдер: розповідає науковець, що досліджує там таємниці Всесвіту

Українець Назар Бартосік проводить важливі наукові дослідження для ЦЕРНу.

14.02
Cпорт
pexels.com

14 лютого у 1/16 фіналу Ліги Європи "Динамо" зіграє у гостях з грецьким "Олімпіакосом", а "Шахтар" прийме німецький "Айнтрахт".

14.02
Політика

Зате його цивільна дружина – мільйонерка. Газета "Експрес" продовжує огляд декларацій кандидатів на пост президента.

14.02
Актуальне
Євробляхи: скільки автівок розмитнили та що чекає тих, хто не встигне це зробити до 22.02?

Водії поспішають розмитнити авто, поки це не стало коштувати вдвічі дорожче.

14.02
показати більше