Наглядач маяка — про особливості однієй із найрідкісніших професій в Україні

До білого маяка з червоним куполом веде вузька доріжка довжиною 660 метрів. Мул на ній буває такий слизький, що при негоді можна легко впасти в море. Цією доріжкою Іван Тимофійович Цихович уперше прийшов на роботу, коли мав лише 22 роки, пише газета "Експрес".
 
Тоді, повернувшись з армії, він дізнався про цікаву вакансію — і, хоч за освітою є кравцем жіночого верхнього одягу, вирішив спробувати. Нині чоловікові — 84. Робота на Воронцовському маяку в Одесі  для нього стала справою усього життя!
 
Нині разом із дружиною він живе у будиночку на території порту, мають невеличкий квітник під вікнами.
 
"Повз Воронцовський маяк щодня проходять приблизно 15 — 20 суден, адже поруч — Одеський торговий порт, найбільший в Україні, — пояснює Іван Цихович. — Саме на сигнали з нашого, а також так званого створного маяка, що на маленькій башті будинку в місті, орієнтуються кораблі, входячи в порт. До речі, кожен маяк має свій колір  ствола та світла, що зазначено на картах для моряків. У Воронцовського ствол білий, а світло — червоне. Його інтенсивність — три проблиски за 12 секунд".
 
 
 Цікаво, що всі діти Івана Тимофійовича  теж вирішили пов'язати своє життя з морем.
 
Часто у негоду чи в туман видимість стає меншою за три морські милі. Коли наглядачу з башти не видно орієнтирів, розташованих на такій відстані, він вмикає наутофон. На куполі маяка їх три — це так звані "ревуни", їх чутно на відстані до 15 миль (28 кілометрів).
 
"Незважаючи на це, іноді судна врізаються у маяк. Із Воронцовським таке траплялося декілька разів, — додає Іван Тимофійович. — У 1976 році судно сильно пошкодило маяк, довелося його відбудовувати. Пощастило, що нікого не було в башті. А іноді, коли кидають якір, зачіпляють електрокабелі. Тоді доводиться відновлювати електропостачання маяка".
 
Наглядач повинен встигати стежити за всім: вмикати світло, наутофони, постійно перевіряти справність обладнання й уміти якомога швидше його повертати до ладу. Адже недогляд може бути фатальним для судна. У критичних ситуаціях наглядач передає тривожний сигнал, викликаючи берегову охорону чи рятувальників.
 
Майже все сучасне обладнання маяка — автоматизоване. Однак пан Іван уміє регулювати інтенсивність та дальність світла вручну, адже техніка може вийти з ладу. Окрім того, він має добре знати основи гідрографії, розуміти, як функціонують судна. "Також маяк цілодобово, при будь-якій погоді подає звукові сигнали кораблям азбукою Морзе, — каже Іван Цихович. — Її та усю радіо- та електроапаратуру я теж дуже добре знаю, адже в армії був зв'язківцем".
 
Робота небезпечна не лише через можливі аварії суден. Узимку доріжка до маяка настільки обмерзає, що наглядач взуває спеціальні черевики з шипами і бере в руки сокиру, аби прорубати собі шлях. А якось у мороз Івана Тимофійовича та його колегу змило у море. На щастя, їх урятували матроси.
 
"Раніше у нас на маяку були добові чергування. Дружина носила мені обіди, — згадує чоловік. — Вільного часу майже не було. Дуже рідко просто дивився на море чи читав книжку". Тепер Іван Тимофійович управляє всією апаратурою дистанційно, зі свого будинку. І взимку на маяк навідується лише за потреби.
 
Загалом тут працює ціла команда — п’ятеро наглядачів під керівництвом пана Циховича. Улітку вони заступають на чергування на 8 або 16 годин.
 
"Воронцовський маяк — це символ Одеси, — каже Іван Цихович. — Сюди вже з травня привозять екскурсії. Тому ми до глибокої осені його ремонтуємо, фарбуємо, штукатуримо, прибираємо".
 
Роботи вистачає: внаслідок підвищення рівня океану, Чорне море піднялося на 50 — 60 сантиметрів. Ще декілька сантиметрів — і вода заливатиме коридори маяка. Просочується вона й крізь стіни, у деяких кімнатах — калюжі.
 
"Апаратну нещодавно залило водою настільки, що частину вивело з ладу,  — веде далі Іван Тимофійович. — Вода повністю висихає аж на початку липня. А з вересня знову море починає штормити і вода прибуває".
 
До купола маяка веде 135 сходинок. Тут розташовані проблискові лампи, тому замість стін — вікна. З одного боку видніється порт, з іншого —  море.
 
У башті маяка теж є декілька віконець-ілюмінаторів із грубим склом, таких, як на суднах. 
 
"Скло має витримувати удар хвилі. Адже вони тут бувають такими високими, що бризки дістають аж до купола", — розповідає Іван Цихович. Висота маяка зі шпилем, до речі, — 29,95 метра від рівня моря. А палуба розміщена на висоті 4,5 метра.
 
Поруч із маяком пропливає катер. 
                                                                
"Он гляньте на хвилю від нього. — вказує рукою пан Іван. — Треба відійти звідси, бо вона зараз вдариться об стінки і захлюпає нас". І справді, за мить хвиля розливається по всій палубі. Іван Тимофійович навчився передбачати не лише такі ситуації — він чудово прогнозує погоду. Адже його досвід спостереження за нею по хмарах, за напрямком вітру чи станом моря — понад півстоліття. Тож безпомилково знає, коли чекати туману чи штормової погоди.
 
 
Воронцовський маяк — перше, що бачать в Одесі туристи, які сходять з круїзних лайнерів.
 
Довкола маяка часто плавають дельфіни. Пан Іван бачить їх двічі на день. Мені теж пощастило спостерігати, як вони зграєю рухалися від берега. І я також замріялася про роботу біля моря...
 
"Може, наша професія і романтична, але наглядачі цієї романтики майже не помічають, — каже Івам Тимофійович. — Маяків в Україні декілька десятків. Деякі з них розташовані на островах. Тож наглядачі змушені жити там зі своїми сім’ями. Майже нічого вирощувати не можуть, їдять те, що їм доправляють. Зазвичай люди на маяках працюють дуже довго. Я, наприклад, у місто виходжу нечасто. Відчуваю, що прив’язаний до маяка..."
 
Головні новини за добу — в нашій щоденній розсилці y Telegram 
 
Наталія КІНДРАТІВ
 

ГОЛОВНІ НОВИНИ

13.11.2018
:
показати більше