Із 33-річним Юанном Шломпом ми познайомились у столиці. Він — представник гуманітарної українсько-французької асоціації та самотужки возить із рідного Парижа в Україну медикаменти й продукти для українців.
“Я працюю соціальним працівником у Парижі: доглядаю дітей, допомагаю особам з інвалідністю та людям похилого віку, — розповідає Юанн Шломп. — Пригадую, якось бабуся моєї подруги захворіла, у неї відірвався тромб: я доглядав жінку й намагався зробити все, щоб її врятувати. Згодом на знак подяки вона запросила мене в поїздку до Києва. Це було у 2018 році. Я закохався в Україну. Жінка також розповіла мені про асоціацію культурного обміну, віцепрезиденткою якої вона є. Приєднався до цієї асоціації у 2022 році після кількох поїздок на Київщину. Також в асоціації я познайомився з українським художником. Йому 87 років, він має інвалідність. Намагаємося допомогти митцеві, продаючи його картини, щоб він мав кошти на проживання”.
У перші дні повномасштабної війни Юанн оголосив на своїй батьківщині збір дитячих іграшок, засобів гігієни, одягу та їжі — все це передавав волонтерам в Україну. А згодом чоловік вирішив самотужки відвозити все необхідне постраждалим від російської агресії українцям. Це вже четверта його поїздка до нашої країни за час повномасштабної війни. Також Юанн почав показувати й розповідати правду про війну співвітчизникам, зокрема про звірства росіян. За його словами, це дуже потрібно, адже більшість французів перебуває під впливом російської пропаганди.
Зазвичай Юанн їде з Франції автобусом до Польщі, а потім іншим автобусом чи потягом до Києва. Така подорож триває до 48 годин. Всі поїздки оплачує з власної кишені.
“Як би не було важко, я ніколи не приїжджаю в Україну з порожніми руками, — каже волонтер. — Намагаюся брати якомога більше речей, медикаментів та харчів. З початку війни наша асоціація спільно з іншими відправила в Україну тонни їжі, одягу та засобів гігієни”. Юанн чесно зізнається, що під час перших поїздок дуже боявся ракетних обстрілів, вибухів і звуків тривоги.
Волонтер неодноразово відвідував деокуповані міста Київської області та прифронтові населені пункти. Зустрічався і з українськими військовими, і з французькими легіонерами. Парижанин вражений силою духу наших воїнів і своїх земляків, які стали на захист України.
“На жаль, деякі українські солдати та легіонери, яких я знав, загинули через цю жахливу війну, — каже Юанн. — Зустріч з кожним була унікальною, вони принесли мені багато позитиву та сміливості. Звісно, існує мовний бар’єр. Але я активно вивчаю українську. Можу вже сказати “дякую”, “привіт”, “до побачення”, “як справи”, представитись. Я буду й надалі збирати допомогу у Франції і передавати її Україні. Доки? Аж до перемоги. Хочу зробити більше, ніж тепер. Бо український народ, який став для мене рідним, сильно страждає через цю несправедливу війну”.
