Працівниці будинку культури в селі Троща виготовляють для фронту грілки, теплі речі, шиють плащі-намети, прапори і плетуть маскувальні сітки.
“Наш волонтерський центр діє від 2014 року. Після повномасштабного вторгнення багато земляків пішли боронити державу. Тож ми з односельцями взялись ще активніше волонтерити, — розповідає керівниця Трощанського сільського будинку культури Любов Олійник. — Люди зносили з горища старі речі, ми розрізали їх на смужки і плели маскувальні сітки. Згодом в’язали теплі шкарпетки, шили рукавиці, виготовляли грілки, вітамінні горіхово-медові суміші та окопні свічки. Робота у клубі кипіла, працювали майже без вихідних”.
За словами співрозмовниці, спершу їхня команда працювала на стареньких швейних машинках, які поприносили з дому. Але нині завдяки керівництву Вільшанської громади, до якої входить і Троща, мають дві професійні машинки, що дуже полегшує роботу.
“У нашому асортименті з’явились плащі-намети. Вони добре витримують екстремальні погодні умови, у них досить місткий каптур, щоб накрити голову із шоломом, і мають неабиякий попит поміж бійців. Тканину та готовий зразок нам привезли волонтери з Чуднова. А вже з нього самотужки ми зробили лекало, викрійки і взялись шити. На перше замовлення використали 400 погонних метрів тканини, з яких вийшло 200 плащів, які відразу ж відправили на фронт. На виготовлення кожного пішло зо дві години. А потім ще й сумки для їхнього зберігання розробили й пошили. Відтоді тисячі плащів пошили, вже й з ліку збилися, — додає волонтерка. — Якось у нас виникла ідея вкладати у кожен пакунок для бійців український стяг. Там, на передовій, він має особливе значення. Спершу шили прапори з підручної тканини. А тепер придбали якісніший матеріал”.
Любов Олійник каже, що нині трощанці активно (п’ять днів на тиждень) плетуть маскувальні сітки. За два місяці відправили їх на передову 17 штук. Довжина кожної — 17 метрів.
“У нашій команді постійно працює п’ятеро осіб. Наприклад, художня керівниця будинку культури Олена Островська чекає з війни трьох найрідніших людей. Двоє її синів-офіцерів воюють від 2014 року. А нещодавно ще й чоловіка мобілізували, — провадить далі пані Олійник. — Вдячні воїни часто надсилають світлини з нашими виробами і дякують за якість. Це мотивує працювати далі. Із Вільшанської громади вже полягло 59 захисників. Коли йдеш на їхні могили, то розумієш, якою страшною ціною виборюється мирне небо. Тому мусимо підтримувати наших бійців. Бо якщо тил забуде про фронт, то фронт буде там, де тил”.
